Культурологічний альманах

ФЕНОМЕН K-POP У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ

Едуард Васильович Дарюга — 2025-03-27

У статті досліджено феномен південнокорейської попмузики як унікального культурного явища, що здобуло світову популярність завдяки інноваціям, інтеграції та глобалізації. Проаналізовано історію розвитку K-pop, його поділ на покоління, кожне з яких зробило вагомий внесок у формування жанру та його адаптацію до умов цифрової епохи. Особливу увагу приділено швидкому оцифруванню музичної індустрії Південної Кореї, що сприяло глобальному поширенню жанру через онлайн-платформи YouTube, Spotify, Apple Music, Naver, Instagram та інші. Розглянуто вестернізацію K-pop як стратегічного процесу інтеграції елементів західної культури, зокрема музичних стилів, використання англійської мови та міжнародну співпрацю. Значну увагу приділено маркетингу жанру, який базується на привабливій візуальній естетиці: яскраві кліпи, сценічні образи, хореографія та інтерактивний контент. Водночас підкреслено роль корейської ідентичності, що залишається основним чинником стратегічної диференціації K-pop. Це проявляється через використання національних мотивів, мови та культурних елементів, які додають жанру унікальності на світовій музичній арені. Як наслідок, K-pop став не лише музичним напрямом, а й інструментом популяризації корейської культури, важливим компонентом «корейської хвилі», що формує нові культурні тенденції у сучасному світі. Ця робота підкреслює значення K-pop як феномену культури цифрової епохи, який демонструє, що інновації та збереження культурної ідентичності можуть створити потужний глобальний вплив на світову культуру та суспільство.

ТЕОЛОГІЯ ДИТИНСТВА: МЕТОДОЛОГІЧНІ ВИКЛИКИ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Мар’яна Олександрівна Дроботенко — 2025-03-27

У статті розглядаються соціокультурні виклики, які зумовлюють формування теології дитинства. Увагу зосереджено на методологічних ускладненнях посилення активності, співпраці та участі дітей як суб’єктів і співдослідників теології. Формування практики теології з дітьми актуалізує зміну парадигми дитини і дитинства, притаманних класичній систематичній теології. Продовжено філософські рефлексії щодо методологічного розмежування та семантичного прояснення проєктів «дитячі теології», «теології дитинства», «теології для дітей», «дитячого богослов’я». Незважаючи на позірну тотожність цих пропозицій, за методологічного наближення більш чітко окреслюються відмінності між ними. Зокрема, основне завдання теології дитинства полягає в тому, щоб забезпечити розуміння дітей і дитинства й теологічні зобов’язання перед самими дітьми. Наголошено, що теологія дитинства не повинна обмежуватися релігійною освітою, а радше є необхідним аспектом усіх теологічних дисциплін, що передбачає активне слухання дітей. Водночас це є спробою змінити об’єктивацію молоді в теологічній рефлексії до їх повторної суб’єктивації, щоб вони могли бути агентами теології, формуючи релігійний дискурс разом з освіченими дорослими. Акцентовано, що сучасні практики теології з дітьми розбудовуються за принципом герменевтичного кола. Наведено приклади впровадження дитячих інклюзивних методик занять теологією. Визначається, що одним із визначальних аспектів функціонального потенціалу теології дитинства є подолання епістемологічного розриву між дорослими та дітьми.

МИСТЕЦТВО ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН: ЗМІСТОВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Оксана Володимирівна Когут — 2025-03-27

Розгляд мистецтва як конкретно-історичного та трансісторичного феномена крізь соціокультурну дослідницьку призму є очевидним, закономірним і навіть тривіальним, оскільки мистецтво практично неможливе поза соціальними й культурними контекстами та впливами – воно завжди істотно віддзеркалює соціокультурні тенденції, симптоматизує про світоглядні виклики і сенсожиттєві альтернативи. Однак окреслена очевидність виявиться неповною, якщо залишити поза межами предметного розгляду два аспекти. По-перше, потребує увиразнення змістовний інваріант мистецтва, який надасть змогу здійснити переконливу аргументаційну демаркацію явищ і процесів, які коректно маркувати номінацією «мистецтво», та явищ і процесів, які до категорії мистецтва не належать. По-друге, необхідно систематизувати та ієрархізувати змістовно-функціональну специфіку мистецтва, притаманну нашому сьогоденню. Йдеться про подвійну проблему: з одного боку, інформаційне суспільство істотно урізноманітнює і диверсифікую смислову й значеннєву палітру мистецтва; з іншого боку, атрибутивною особливістю епохи постмодерну є посилення релятивізації у формі розпорошення смислових демаркацій і розмивання значеннєвих ієрархій, внаслідок чого на статус мистецтва починають претендувати смислові антиподи й антагоністи, що надає цій ситуації не лише іронічного, а й абсурдного підтексту. Також треба враховувати, що кожне соціокультурне середовище генерує власну систему смислових, значеннєвих і символічних координат, екстраполюючи її на всі сфери буття й на мистецтво зокрема. Проблемний виклик пов’язаний із тим, що ці системи функціонують у режимі парадигм – тобто не лише автономних, а й значною мірою замкнених середовищ, члени яких, скажімо так, спілкуються спільною мовою, але ні вони не розуміють (не визнають смислових ієрархій) інших середовищ, ні їхню мову не розуміють репрезентанти інших середовищ.

ЕТИКА В ЦИФРОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Алла Анатоліївна Кравченко — 2025-03-27

У статті досліджуються новітні етичні виклики перед якими опиняється суспільство, потрапляючи у світ інтернет-технологій, які стали необхідними для багатьох аспектів нашого життя, включаючи роботу, навчання, спілкування та розваги. Цифрове суспільство створює нові можливості для життя та діяльності, змінюючи форми комунікацій, способи обміну інформацією, структуру передачі даних. Ці зміни, досягають тієї перехідної межі, яка вимагає переформатування суспільства та суспільної свідомості, а критична маса нових комунікативних правил деструктивно впливає на усталені соціальні норми та традиції. Кумулятивне поєднання старих норм та правил з новими відбувається на сенергетичному рівні шляхом суспільної самоорганізації. Адже впровадження цифрових технологій, яке часто вимагає інтеграції різних знань і навичок та потребує налагодження співпраці людей з різними компетентностям, передбачає пошук компромісів, налагодження спілкування, тісну співпрацю. Тому виокремлення ключових етичних питань, їх дослідження та аналіз, імплементація нових етичних правил в життя – це задача суспільних наук, які покликані допомогти суспільству швидше адаптуватись до нових вимог цифрового середовища. Зроблено спробу проаналізувати які позитивні та негативні наслідки може спричинити для людей цифрове середовище та взаємодія в ньому. Дане дослідження розглядає основні етичні виклики, пов’язані з диджитал-середовищем, такі як персональні дані, безпека даних, конфіденційність, спілкування в соціальних мережах, альтернативні новини, кібервійни та штучний інтелект. Розвиток етичних стандартів для цифрового суспільства є критично важливим для забезпечення справедливості, приватності та безпеки в умовах швидко змінюваних технологій. Авторами розглянуто різні підходи до розв'язання викликів цифрового суспільства та запропоновано деякі рекомендації щодо розвитку нових етичних стандартів з урахуванням дотримання прозорості, відповідальності, захисту приватності, інклюзивності, розвитку співпраці та етичної культури. Автори обговорюють питання цифрової етики та ризики використання особистої інформації користувачів в інтернеті, такі як збір даних без згоди або продаж даних третім особам, та необхідність розробки ефективних механізмів захисту персональних даних та створення законодавчих норм, які забезпечуватимуть відповідність використання даних нормам етики. Автори не залишають без уваги й перспективи розвитку етичних стандартів у цифровому середовищі.

СУВЕРЕНІТЕТ ДЕРЖАВИ: ПРОБЛЕМИ, ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

Олексій Віталійович Матвієнко — 2025-03-27

Поняття державного суверенітету, постає як одне з ключових в сучасний системі світопорядку. Більшість дискусій останніх десятиліть у цій сфері пов’язані з класичним розумінням поняття «суверенітет держави» та реальним процесом реалізації цього суверенітету в ХХІ столітті. Процес глобалізації провокує світ до кардинальних змін і ці зміни стосуються не тільки людини, науки та технологій, але і повноважень держав та їх впливу на зовнішні та внутрішні процеси, які відбуваються в світі. В даній статті проводиться аналіз теоретичних філософських робіт, таких авторів, як Н. Макіавелі, Ж. Бодена, Г. Гроция, Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, М. Вебера, М.Фуко, інших та можливості використання їх ідей, як практичного підґрунтя для сучасної реалізації суверенітету держав та їх захисту. Розглядається Вестфальська система світопорядку основним принципом якої було невтручання будь-яких країн у внутрішні справи незалежних держав, чітке визнання кордонів та системи взаємовідносин на міждержавному рівні. Саме з часу підписання цієї угоди суверенітет держави, як верховенство влади всередині держави та принцип рівності незалежно від будь-яких особливостей держав, таких як форма правління, територія, культурні та національні особливості були визнані юридично. Проте система таких відносин зараз зазнає деформацій, і Україна як незалежна держава постала перед такими викликами. Саме тому, особлива увага приділяється конструюванню та становленню суверенітету України, розглядаючи його крізь призму досвіду інших країн. Досліджується значення міжнародних відносин на формування державного суверенітету та вплив різних союзів на реалізацію власної суб’єктивності держави, досліджується процес формування державного суверенітету, як з точки зору правового вираження, так із боку економічного та міжнародного. За своїм принципом існування суб’єктність держави означає її незалежне існування в питаннях зовнішньої політики та можливості керуватися власними національними інтересами, заключати договори з іншими країнами, а також володіти правом обирати або створювати союзи з іншими країнами або міжнародними організаціями.

ОСВІТА МІЖ ГЛОБАЛЬНИМ І ЛОКАЛЬНИМ: ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ

Тетяна Володимирівна Матусевич — 2025-03-27

У статті представлено міждисциплінарне дослідження проблеми збереження культурної ідентичності іноземних студентів в умовах глобалізованого освітнього простору, з урахуванням демократичних принципів, що формують сучасний університет. У центрі уваги перебувають виклики, з якими стикаються студенти під час адаптації до нових культурних норм та освітніх стандартів, а також роль філософії освіти у гармонізації універсального й локального. Авторка розглядає університет як не тільки академічний осередок, а й «культурний хаб», де різні ціннісні орієнтири та світоглядні підходи можуть співіснувати та взаємодіяти. Особливу увагу приділено ідеї демократизації освіти, що передбачає активне залучення студентів у процес ухвалення рішень, колективне формування змісту навчальних програм і дотримання принципів рівноправності культур. Зіставляються різні наукові підходи до вивчення демократичних цінностей і розкривається значення розмаїття як чинника розвитку громадянської свідомості. Освіта, збудована на демократичних засадах, дає можливість іноземним студентам не лише якісно інтегруватися в академічне середовище, а й зберігати зв’язок зі своїми національними традиціями та ідентичністю. У роботі підкреслюється важливість критичного осмислення наслідків глобалізації для університетів, оскільки надмірна уніфікація може призвести до втрати різнобарвності культурного ландшафту. Аналіз філософських концепцій дає змогу розкрити, яким чином гармонійне поєднання культурних пам’ятників минулого й інноваційних педагогічних стратегій сприяє становленню вищої школи, відкритої до світових тенденцій, але водночас здатної цінувати локальні особливості. У підсумку авторка доходить висновку, що для ефективної інтеграції іноземних студентів і збереження їхньої культурної самобутності необхідно запроваджувати цілісні підходи до формування демократичної культури в університеті. Особливу роль у цьому відіграє філософія освіти, яка допомагає побачити в освіті не просто механізм передачі знань, а й простір для порозуміння між різними національно-культурними спільнотами, формування громадянських чеснот та участі молоді у соціальних змінах.

ВІДЕОІГРИ ЯК СИМУЛЯКРИ: КОНЦЕПЦІЯ ЖАНА БОДРІЯРА ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДЕОІГОР

Олександр Віталійович Мимрук — 2025-03-27

Стаття присвячена теорії симулякрів і симуляції французького філософа Жана Бодріяра. Концепція Ж. Бодріяра розглядається як методологія філософського осмислення відеоігор. У своїх працях він аналізував сучасні медіа, рекламу, масову культуру (та інші аспекти суспільства) як прояви гіперреальності, де кордони між реальністю та симуляцією стають розмитими. Хоча він не писав у своїх працях про відеоігри безпосередньо, його концепція гіперреальності може бути методологічною основою для аналізу віртуальної реальності відеоігрових світів, а також способів взаємодії з ними. У статті продемонстровано, як ідеї французького філософа застосовуються щодо аналізу різних аспектів відеоігор – від віртуальних світів, які ці відеоігри репрезентують, до унікальних інтерактивних властивостей відеоігор як медіа. Зокрема до аналізу залучені відомі відеоігрові серії S.T.A.L.K.E.R та Fallout, ігровий процес яких побудований на принципі моделювання інтерактивного віртуального простору, де гравець має змогу діяти на власний розсуд, виражати свою волю через інтерактивну взаємодію з оточенням. Такі відеоігри базуються на зразках із реального світу, що видозмінюються у віртуальному просторі під впливом різних чинників й тим самим породжують симулякри різних порядків. У цих випадках відеогра як форма медіа максимально наближається до моделей, описаних Ж. Бодріяром.Джерелознавчою базою статті стали роботи Жана Бодріяра, зокрема його праця «Симулякри і Симуляція», окремі розділи якої («Китайський синдром», «ГІперреальне і уявне» тощо) можуть слугувати інтерпретаційною рамкою для осмислення відеоігор як симулякрів. Також у статті розглядаються і дослідження низки вчених з різних галузей знання, які торкалися теми відеоігор та симулякрів у своїх міждисциплінарних дослідженнях (роботи Ворожейкіна Є., Омельянчук М., Гурової І., Романович Ж. та ін.)

БІОІНЖЕНЕРНА ПОСТЛЮДИНА: ПРОГНОЗИ НАУКОВОЇ ФАНТАСТИКИ ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ

Лада Валеріївна Прокопович — 2025-03-27

Актуальність дослідження зумовлена неспинним розвитком біоінженерних технологій та робототехніки, які не лише дають підстави говорити про нову науково-технічну революцію, але й стають предметом осмислення у філософських дискусіях та творах мистецтва, зокрема в жанрах наукової фантастики, утопіях та антиутопіях, неонуар тощо. Автори таких творів відображають основні тенденції, які проявляються в процесі розвитку цих технологій, та намагаються передбачити подальші кроки людства в цих напрямках. Мета дослідження – виявлення та соціально-філософський аналіз творів наукової фантастики, в сюжетах яких осмислюються науково-технічні перспективи та соціальні наслідки створення постлюдини засобами біоінженерних технологій. Робоча гіпотеза дослідження полягає у ставленні до творів наукової фантастики як до уявних експериментів, які можна долучати до прогностичного аналізу можливих наслідків упровадження певних технологій. На особливу увагу заслуговують ті твори, в яких йдеться про технології, що націлені на «покращення», «вдосконалення» людської природи (відповідно до ідей трансгуманізму), зокрема, шляхом біоінженерних технологій або кіборгизації. Результати дослідження показали, що особливістю таких творів є те, що їх автори завжди намагаються показати, що, отримавши «вдосконалене» тіло, людина не стає більш щасливою, більш упевненою в собі, більш здатною до самореалізації. У людини з’являються нові можливості та здібності, але вони не дають відчуття повноцінного життя. Тому постає низка питань: Чи потрібно таким технологіям надавати масового поширення? Чи всім вони потрібні? А якщо не всім, то кому і в яких випадках? Чи потрібно націлюватися на повну заміну біологічного тіла людини штучним? Пошуки відповідей на ці запитання мають здійснюватися у відповідності до базових цінностей соціокультурного буття людства, екзистенційно-ментальних засад, які протягом тисячоліть дозволяли людству виживати і розвиватись.

ТЕХНОЛОГІЯ БАЧЕННЯ: СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОДІЇ НАУКИ ТА МИСТЕЦТВА В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ МОДЕРНОЇ ДОБИ (ХV–XVII СТ.)

Богдан Володимирович Сковронський — 2025-03-27

В епоху Відродження та Нового часу формується тип теоретичного знання, який створює передумови для сучасної науки. По-перше, це об’єктивно-предметне спрямування, якого набувають наукові дослідження, починаючи з епохи Відродження, де предметом вивчення стає конкретний матеріальний взірець або система, на відміну від абстрактних феноменів попередніх епох. По-друге, це способи набуття досвіду. Для дослідника модерної доби вирішального значення набуває роль сенсорного відчуття як засобу верифікації теоретичної концепції (звідси техніка сумніву в Монтеня і Декарта) і, як наслідок – необхідність технологій, які дозволяють «розширити» відчуття. Зокрема, самоствердження особистості та абсолютизація людського розуму призводить до переосмислення не лише ролі людини у світі загалом, але також складників людської особистості, наслідком чого є зміна структури самого досвіду, а саме: виникає прагнення бачити явища в їх реальності, тобто на основі сенсорної вірогідності, що стає для доби Нового часу одним з основних критеріїв формування досвіду. Показовим у даному відношенні є, зокрема, те, що М. Кемп, аналізуючи трактат Леона-Баттісти Альберті, присвячений перспективі, характеризує останній саме як «геометрію бачення», але чи не найбільш характерним прикладом взаємодії науки та мистецтва є застосування зображення як «пристрою» фіксації результатів наукового спостереження, тобто співпраця Галілео Галілея та художників того часу, яка полягала в тому, щоб відтворити побачене через телескоп. Аналогічним чином, для наук, які не використовують математичну мову, зображення стає фактично головним засобом моделювання об’єкта вивчення та джерелом достовірного знання. Зокрема, зображення набуває ключового значення для таких наук, як анатомія, зоологія, географія та геологія, а також картографія. У цьому сенсі зображення, побудоване на основі перспективи та законів оптики, а тим самим, відповідно, наділене функцією верифікації здійснюваної ним презентації, інтегрується в наукову практику, включаючись у науковий експеримент як модель досліджуваного об’єкта, а також виступаючи як документ, який фіксує і репрезентує результат дослідження.

СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ЛЮДИНИ ПАЛЕОЛІТУ: СТАНОВЛЕННЯ МІФОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ

Наталія Ігорівна Шуба — 2025-03-27

В статті досліджено світосприйняття людини палеоліту та становлення її міфологічного світогляду в умовах зародження та розвитку первісного суспільства. Зазначено, що зразки палеолітичного мистецтва після виходу Homo sapiens за межі Східної Африки, дозволяють визначити подібність наскальних зображень навіть у регіонах, позбавлених можливості соціальних контактів (наприклад, на території Європи та в Індонезії), про що свідчить вміння первісних художників дотримання пропорцій, передачі об’єму за допомогою різних кольорів та використання виступів та нерівності поверхні печер. Розглянуто зразки печерного живопису, які надали підстави вести мову про осмисленість пізнавальної діяльності митців, високий рівень майстерності, їхню здатність до образного мислення, а також до імітації зразків фігуративного мистецтва. Наголошено, що за висновками дослідників, тільки людина з високорозвиненою формою суспільної свідомості й духовного осягнення навколишнього світу могла створити такі шедеври. Охарактеризовано роль митців в соціумі як володарів певної культури та духовної сили, зокрема охоронців знань предків, хранителів магічних соціальних кодів і секретів творчості. Акцентовано увагу щодо наявності мистецьких майстерень в часи пізнього палеоліту, на підставі чого зроблено висновок про існування традицій учнівства щодо передачі власного життєвого досвіду та секретів майстерності часів палеоліту. Визначено, що характерною рисою духовної культури кроманьйонців був синкретизм: вона трансформувалася з розвитком людини, але залишалась синкретичною, тобто вірування первісної людини, господарчі зайняття, суспільне життя, форми свідомості та первісне мистецтво були нероздільними. Окремо наголошено, що яскравим втіленням синкретизму первісної епохи є міф. Названі також інші риси, притаманні міфологічному світогляду людини родового суспільства. Зроблено висновок, що палеолітичне мистецтво є формою соціального спілкування, відтворенням світогляду кроманьйонців в художніх образах та є ознакою формування міфологічного світогляду людини сучасного типу, який пізніше в процесі соціалізації приведе до створення впорядкованих систем міфу, що завдяки появі писемності дійдуть до наших днів. Особливу увагу приділено характеристиці міфологічного світогляду в дослідженнях Клода Леві-Строссом. В роботі використані також результати досліджень професора Йоахима Хана (Тюбінгенський університет, Німеччина), професорів Австралійського університету Максима Оберта і Адама Брамма, наукових співробітників Сімона Чізена (Йоркський університет, Велика Британія) та Крістофа Делажа (Національний музей природничої історії, Париж, Франція).

РЕЛІГІЙНА ВІРА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ЛЮДИНИ В УМОВАХ АГРЕСІЇ

Володимир Михайлович Благий — 2025-03-27

У статті досліджено взаємозв’язок між релігійною вірою та психоемоційним станом людини, зокрема в умовах підвищеної напруги та агресії. Виявлено, яким чином релігійні переконання та практики впливають на сприйняття людиною стресових ситуацій, формування її емоційних реакцій і поведінки в умовах конфліктів. Результати дослідження становлять новий підхід у розумінні взаємодії між релігією та психікою людини, а також розширюють знання про механізми, за допомогою яких релігія впливає на наше сприйняття світу і себе в ньому. Отримані дані можуть бути використані для розробки програм психологічної допомоги, спрямованих на використання релігійних ресурсів для подолання стресу й підвищення психологічної стійкості. На основі емпіричних досліджень і теоретичних розробок виявлено різноманітні механізми, за допомогою яких релігія впливає на сприйняття конфлікту, мотивацію до насильства та пошук сенсу в стражданнях. Розглядаються питання психологічної підтримки, духовного супроводу та міжрелігійного діалогу в контексті подолання конфліктів. Стаття досліджує, як релігійна віра може слугувати як ресурсом, так і бар’єром у процесі подолання наслідків агресії. На основі аналізу наукової літератури пропонуються практичні рекомендації для релігійних лідерів і психологів, спрямовані на ефективне використання релігійних ресурсів у процесі психосоціальної реабілітації постраждалих від конфліктів. Стаття набуває актуальності в сучасному світі, коли зростають збройні конфлікти, тероризм та інші форми насильства. Посттравматичний синдром, депресії, стани відчаю – усе це притаманне людям в умовах стресу. Саме віра допомагає подолати ці труднощі та формує стимул до життя, а церква залишається однією з провідних установ за рівнем довіри в суспільстві.

СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ ЯК ФАКТОР ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН

Вікторія Станіславівна Василенко — 2025-03-27

Стаття присвячена аналізу державно-церковних відносин в Україні, їх історичній еволюції, правовому регулюванню та впливу політичних процесів на релігійну сферу. Автор розглядає різні моделі взаємодії держави та релігійних організацій, починаючи з періоду Римської імперії, середньовічної Європи та Російської імперії аж до радянської доби й сучасної України. Особлива увага приділяється подіям після Революції гідності 2014 року, а також наслідкам повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, що докорінно змінило релігійний ландшафт країни. Проаналізовано, як релігійні інституції впливали на суспільно-політичні процеси, а також роль держави у врегулюванні міжконфесійних конфліктів. Окремий розділ присвячено правовим аспектам регулювання релігійного життя в Україні, включно з конституційними нормами, національним законодавством і міжнародними правовими стандартами. Розглянуто питання конкуренції між релігійними конфесіями, зокрема між Православною церквою України (ПЦУ) та Українською православною церквою (УПЦ Московського патріархату), а також вплив отримання Томосу про автокефалію у 2019 році. У статті аналізується реакція української влади на виклики, пов’язані з діяльністю релігійних організацій, які можуть становити загрозу національній безпеці. Висвітлено перспективи вдосконалення державно-церковних відносин в Україні через оновлення законодавства, посилення контролю за діяльністю релігійних структур і підтримку діалогу між державою і церквою, з урахуванням міжнародного досвіду та суспільних викликів.

«ВДАВАВ ПРАВОСЛАВНОГО, АЛЕ ДОДЕРЖУВАВСЯ ДАВНІХ УНІАТСЬКИХ ПРАКТИК»: СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ ІСТОРИЧНОГО ПОРТРЕТУ СВЯЩЕНИКА МИХАЙЛА АНДРІЙОВИЧА ФЕДОРАКА (1921–1995) ЧАСТИНА 1: СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ, ФОРМАЦІЯ І СВЯЧЕННЯ (1921–1958)

Руслан Іванович Делятинський — 2025-03-27

Мета роботи. Висвітлення життя та діяльності о. Михайла Андрійовича Федорака, пароха громади УГКЦ с. Ямниця поблизу Івано-Франківська, приклад якого може продемонструвати еволюцію поглядів і поведінки одного зі священиків від становлення особистості в греко-католицькому середовищі та богословської освіти в умовах «православізації» до практики православного «уніатськи настроєного» священика, а відтак до повного відновлення його греко-католицької релігійно-конфесійної індивідуальної самоідентифікації. Результати. У першій частині статті розглянуто життєвий шлях та діяльність о. Михайла Федорака, зосереджено увагу на формуванні його світогляду, здобутті богословської освіти й обставинах рукоположення на священика, що визначили його «уніатські настрої» та вплинули згодом на його душпастирську та громадську працю. Висновки. Проведена на основі аналізу комплексу історичних джерел методами біографістики, просопографії та мікроісторії реконструкція життя та діяльності о. Михайла Андрійовича Федорака (1921–1995) дає змогу стверджувати, що він став добрим прикладом ревного душпастирського служіння для українського народу в умовах радянського тоталітарного режиму та у відродженій незалежній Україні. Водночас, використовуючи історіографічну модель «Церква в Церкві» (розроблену В. Маркусем, Н. Шліхтою, І. Говерою), можемо підтвердити наявність в діяльності о. М. А. Федорака елементів формальної лояльності та «подвійної конфесійної самоідентичності», що сформувалася внаслідок історичних обставин становлення його особистості (початок формації в монастирі Студитів в Уневі, навчання дяківства в Коломиї, богословська «самоосвіта» і свячення від православного, фактично «возз’єднаного» архиєрея) і значною мірою обумовлювала його активну душпастирську працю та потенційну конфліктність із радянським тоталітарним режимом. Важливими результатами нашого дослідження у першій частині є обґрунтування дійсної дати народження, визначення родинного кола, реконструкція етапів формування його світогляду й здобуття освіти, духовної формації та отримання священичих свячень.

ОСОБЛИВОСТІ РЕЦЕПЦІЇ РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ В СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ НЕЙРОПСИХОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ

Димитрій Валерійович Заєць — 2025-03-27

Статтю присвячено актуальній проблемі рецепції релігійної свідомості в сучасних дослідженнях нейропсихології релігії та антропології релігії. Релігійна свідомість вивчена в дослідженні як психологічний факт, при цьому усунені чинники її істинності чи ілюзорності. Релігійна свідомість і релігійність особистості розглянуті в контексті загальнопсихологічних та соціально-психологічних закономірностей. Релігійна свідомість у дослідженні розглядається крізь призму таких своїх складових, як релігійна віра, чуттєві форми, створені уявою образи, символічність, алегоричність, діалогічність, сильна емоційна насиченість, поєднання адекватного дійсності змісту з неадекватним. Визначено, що релігійна свідомість, будучи однією з форм свідомості, наділена певним ставленням до «кінцевої інстанції», формальною інваріантністю, трансцендентністю і суб’єктивною безсумнівністю. Підкреслено, що психологічна природа свідомості певною своєю гранню зумовлює появу релігійної свідомості. Маючи властивість трансцендентності, свідомість трансцендентує реальність. Релігійна свідомість, очевидно, є одним із варіантів «рефлексивного виходу» за межі повсякденної реальності. Відзначено, що важливим компонентом релігійної свідомості є релігійні почуття, які у статті розглядаються як емоційне ставлення вірян до визнаних об’єктивними гіпостазованих істот, атрибутованих властивостей і зв’язків, до сакралізованих речей, персон, місць, дій, один до одного і до себе самих, а також до релігійно інтерпретованих окремих явищ у світі та до світу загалом. Підкреслено, що не кожні переживання можуть вважатися релігійними, але лише ті, які поєднані з релігійними уявленнями, ідеями, наративами, набули внаслідок цього відповідної спрямованості, змісту та значення. Зазначено, що питання про істинне і хибне в релігійній свідомості наділене актуальністю всередині самих релігійних систем. Істинна інтенція внутрішньо присутня в кожному стверджувальному і заперечному судженні. Зауважено, що подібна тенденція актуальна і для релігійних висловлювань, незалежно від того, як тлумачиться істина і як визначаються її критерії.

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ТА ЗБРОЙНІ СИЛИ У СВІТЛІ СВЯТОГО ПИСЬМА

Володимир Олегович Зуйков — 2025-03-27

Тема державотворення та збройних сил у світлі Святого Письма розкриває теологічні основи для розуміння держави як божественного установлення, що виконуватиме ключову роль у підтриманні порядку і справедливості на Землі. Згідно з біблійними уявленнями, держава не є створенням для забезпечення земного раю, а для попередження безладу, хаосу й морального занепаду в суспільстві. Божественне призначення держави полягає у боротьбі зі злом і захисті праведних. Збройні сили, як частина державної структури, повинні виконувати роль засобу здійснення цієї божественної волі, застосовуючи силу для відновлення справедливості та забезпечення безпеки громадян. У контексті Книги Буття ми спостерігаємо етапи становлення людського суспільства від моменту його створення до перших випадків божественного втручання в історію людства, включно зі всесвітнім потопом і відновленням світу через Ноя. Кожен етап божественного втручання в історію людства можна розглядати як передумову для створення основних суспільних інститутів, серед яких ключове місце посідають органи державної влади та збройні сили. Крім того, ця тема розглядає концепції, згідно з якими держава є результатом природного розвитку суспільства та його потреби в організації і правопорядку, а також аналізує погляди на державу як інститут, який може бути скасований у майбутньому, залежно від зміни історичних умов. У такому контексті біблійне вчення про роль держави і збройних сил отримує особливу важливість як моральний орієнтир для суспільства. Отже, роль держави і збройних сил у світлі Святого Письма слід трактувати як втілення божественної волі в суспільному житті, де державна влада є необхідною для забезпечення соціального порядку, захисту права й покарання злочинців. Це є засобом для реалізації справедливості у світі, де кожен має своє місце і роль відповідно до божественних законів.

РЕЛІГІЙНА БЕЗПЕКА/НЕБЕЗПЕКА: МОЖЛИВОСТІ ТА ЗАГРОЗИ У СФЕРІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН

Олена Іллівна Предко — 2025-03-27

У статті досліджується феномен «релігійна безпека/небезпека» в контексті державно-церковних відносин, акцентується увага на проблеми, перспективні можливості та ризики в даній царині. Звернено увагу на особливості проблеми безпека/небезпека в міфорелігійних уявленнях, в яких відображалися прагнення людей знайти сенс і порядок у світі, де були наявні як позитивні, так і негативні аспекти життя, що проявлялися через дуалістичний підхід, де існують сили, які захищають і забезпечують стабільність, і сили, що представляють загрози та руйнування. Відзначено, що проблема релігійної безпеки відстежується у взаємодії та співпраці між державою та Церквою, які охоплюють сукупність різноманітних зв’язків, що проявляється на особистісному, міжособистісному, інституційному та державно-правовому рівнях. Зазначено, що релігійна безпека в контексті державно-церковних відносин повинна включати такі складники, як профілактичні заходи та вироблення системи протидії небезпекам. Звернено увагу на те, що державно-церковні відносини є важливим компонентом забезпечення національної безпеки України, сприяючи стабільності, соціальній гармонії, захисту від зовнішнього впливу, підтримці національної ідентичності та попередженню релігійної радикалізації. При цьому взаємодія між державою та релігійними організаціями має бути збалансованою і враховувати як можливості для розвитку суспільства, так і потенційні загрози. Державна політика у сфері державно-церковних відносин повинна бути спрямована на забезпечення релігійної свободи, підтримку міжрелігійного діалогу, профілактику екстремізму та сприяння соціальній стабільності. Підкреслено, що лише таким чином можна досягти партнерських відносин, що сприятимуть розвитку демократичного та толерантного суспільства.

ВПЛИВ ФЕЙКІВ НА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДИСКУРСУ В РЕЛІГІЙНИХ МЕДІА

Андрій Анатолійович Складан — 2025-03-27

Проаналізовано вплив різних медіаформ на сучасне суспільство та культуру з акцентуванням на зміні способів сприйняття та реакції аудиторії відповідно до форми та природи комунікаційних засобів. Розглянуто поширення фейкових новин у контексті постінформаційного суспільства, де інформаційний потік надмірно великий, а технологічний прогрес робить поширення неправдивої інформації легшим і швидшим. Також розглядається вплив сучасних медіатехнологій на формування публічної думки, зокрема зростання значення «attention industry» і «filter bubble», що може призвести до спотворення уявлень і збільшення політизованості дискусій. Підкреслено, що фейкові новини можуть вводити користувачів в оману та впливати на їхній вибір на основі помилкових даних, включати у свою мету використання технологій для маніпуляції людськими упередженнями та щораз більше лобіювання політичних інтересів. Боротьба із цією проблемою стає питанням громадської безпеки та цілісності інформаційного простору, і дослідники безпеки розробляють технології для виявлення та фільтрації недостовірної інформації, що вказує на відповідь викликам у вигляді розпізнавання коректної інформації для забезпечення доступу до об’єктивної та якісної інформації. Продемонстровано різні аспекти фейкових новин, як-от їх намір, спосіб поширення, серйозність впливу та мета поширення, що сприяє розумінню особливостей людського сприйняття і мислення для протидії цьому явищу.

ЛИСТУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ГАННИ БАРВІНОК ІЗ ГОЛОВОЮ НІЖИНСЬКОГО ОКРУЖНОГО СУДУ М.В. ШУГУРОВИМ (1899 –1900)

Павло Геннадійович Біліченко — 2025-03-27

Мета статті – з’ясувати інформаційний потенціал листів української письменниці Ганни Барвінок до голови Ніжинського окружного суду М.В. Шугурова за 1899, 1900 рр., що зберігаються у фонді 180 «Шугуров Микола Васильович» в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Для реалізації мети дослідження було використано біографічний, хронологічний методи, загальнонауковий метод системного аналізу. Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу вводиться невідомі раніше листи української письменниці Ганни Барвінок до голови Ніжинського окружного суду М.В. Шугурова за 1899, 1900 рр. У процесі аналізу листування з’ясовано, що у добу Незалежності України дослідники проявляють помітний інтерес до опублікування та аналізу листування Ганни Барвінок із представниками інтелігенції ХІХ–ХХ ст. Листування О.М. Куліш та М.В. Шугурова потребує належного висвітлення. Автори статті з’ясували інформаційний потенціал листів О.М. Куліш до М.В. Шугурова за 1899 – 1900 рр. що зберігаються у фонді 180 «М.В. Шугуров» в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Виявлено, що у листах піднімалися наступні проблеми: самотності та відсутності відповідного інтелектуального середовища після смерті чоловіка П.О. Куліша та брата В.М. Білозерського; збереження творчої спадщини та пам’яті П.О. Куліша; підтримка однодумців, серед них І.П. Пулюй. Оригінали листів за 25 травня, 17 червня 1899 р., 10 січня, 14 лютого 1900 р. що зберігаються в фонді № 180 Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського написані російською мовою. Автори статті при здійснені публікації листів Ганни Барвінок до М.В. Шугурова за 1899–1900 рр. зробили їх переклад на українську мову.

КОНЦЕПЦІЯ ВІЙНИ ТА МИРУ В ЗАХІДНОМУ ХРИСТИЯНСТВІ

Олена Петрівна Ворон — 2025-03-27

Стаття присвячена дослідженню проблеми війни та миру в західному християнстві. Автори ставили за мету дослідження виявити особливості інтерпретації проблеми війни і миру в західному християнстві. Зокрема, простежити формування концепції «справедливої війни» та розуміння дефініції «миру» у вченні Католицької церкви. Аналіз католицької соціальної доктрини дав змогу сформувати основні характеристики категорій «війна» і «мир» в християнській інтерпретації. Автори детально зупиняються на розгляді концепції «справедливої війни», визначають умови її ведення, особливості та критерії. Досліджено трансформацію змісту ідеї справедливої війни в історичному екскурсі. На основі аналізу праць найвідоміших теологів епохи Середньовіччя авторам вдалося простежити становлення теорії «справедливої війни». Доведено, що теорія «справедливої війни» у християнській доктрині базується на ідеї, що війна може бути виправданою лише за певних умов, серед яких, зокрема, захист від агресії або запобігання більшій шкоді. Важливим моментом є те, що справедлива війна – це завжди оборонна війна. Обґрунтовано, що сутність справедливої війни залежить не лише від розуміння сутності війни, а й від розуміння самого поняття «справедливість». Окреслено основні критерії справедливої війни. Серед яких: справедливий початок війни, справедливе ведення війни, справедливе закінчення війни. Зроблено висновок, що концепція «справедливої війни» стає основою, на якій розвивається теологічне розуміння таких важливих категорій, як «війна» і «мир». Підсумовано, що проблема війни і миру займає вагоме місце в католицькому соціальному вченні. Нові виклики часу змусили християнських теологів максимально сфокусуватися на цих питаннях і розширити їх розуміння. Наголошено на збереженні у християнській доктрині положення, що війна не може бути засобом відновлення порушених прав чи знаряддям справедливості.

ЧОЛОВІЧА ГІМНАЗІЯ М. ПРИЛУКИ В ОФІЦІЙНІЙ ЧАСТИНІ «ПОЛТАВСЬКИХ ЄПАРХІАЛЬНИХ ВІДОМОСТЕЙ»

Антоніна Анатоліївна Кізлова — 2025-03-27

В статті на основі принципів історизму та об’єктивності, проблемно-хронологічного підходу, з використанням методів передусім аналізу, синтезу, індукції, дедукції, джерелознавчої критики реконструйовано множину контекстів, у яких чоловіча гімназія м. Прилуки згадується на сторінках офіційної частини «Полтавських єпархіальных відомостей». Одним із контекстів постає докуаментування релігійних переходів. Видання послідовно фіксувало навернення з католицтва й іудаїзму, зокрема з докладними історіями хрещення учнів різних конфесій: Баренблата, дочок Гребелдінера, Аксельрод. Кожен запис містив унікальні біографічні деталі – від імен хрещених батьків до обставин релігійної конверсії. Адміністративно-кадровий контекст розкривав внутрішню динаміку гімназійного життя через переміщення духовних осіб. Клірики послідовно змінювали та суміщували церковні посади в межах складної системи службових просувань свого часу. Видання детально документувало їхні професійні траєкторії. Місіонерсько-просвітницький вимір презентував гімназію як осередок активної діяльності у відповідному напрямі. Як законовчителі, так і інші викладачі не обмежувалися педагогічною діяльністю, натомість були ще й членами православних товариств, організаторами народних читань і недільних шкіл. Фіксації нагород і заохочень підкреслювала значущість дотичних до гімназії осіб. Так, нагородження М. Рум’янцева камилавкою (1889) та наперсним хрестом (1895) було не формальною відзнакою, а свідченням визнання його активної місіонерської та богослужбової діяльності. Вознесенська гімназійна церква постає і в окремому контексті інституційної репрезентації. Єпископ Іларіон приділяв їй особливу увагу, що підкреслювало її статус. Церква мала власний штат і входила до адміністративних церковних округів. Загалом в офіційній частині видання гімназія постає як простір складних соціальних взаємодій, де освітні, релігійні та громадські практики були глибоко переплетені між собою. Це була інституція, що виходила за межі навчального закладу, перетворюючись на центр формування громадянської свідомості та духовного виховання молоді в загальноімперьких традиціях досліджуваного періоду.

ТВАРИНИ В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Анастасія Олександрівна Кмін — 2025-03-27

Перша світова війна стала не лише одним із найбільших воєнних конфліктів у світовій історії, а й прикладом масштабного використання тварин для досягнення стратегічних цілей. У статті досліджено роль тварин у забезпеченні бойових дій та їх вплив на перебіг війни. Розкрито, як різні види тварин, зокрема собаки, голуби та навіть екзотичні тварини, виконували ключові завдання – від транспортування боєприпасів до передачі повідомлень. Так, наприклад, верблюди забезпечували транспортування в умовах пустель Північної Африки та Близького Сходу. Їх витривалість дозволяла забезпечувати довгі марші без необхідності великої кількості води. Значну увагу приділено аналізу ролі собак у пошуково-рятувальних операціях, їх внесок у моральну підтримку солдатів. Окремо розглянуто голубів, які забезпечували безперервність комунікації, що була критично важливою в умовах хаосу та ізоляції бойових підрозділів. У статті проаналізовано етичний аспект використання тварин у війні, включаючи їхні страждання, важкі умови праці та рівень визнання їх внеску. Наголошено, що внесок тварин не обмежувався лише функціональними завданнями, вони також відігравали роль символів мужності, вірності та самопожертви, які надихали солдатів. Тварини слугували джерелом емоційної підтримки, нагадуючи про дім і спокійне життя. Собака, який сидів поруч у траншеї, чи голуб, що приносив життєво важливу інформацію, викликали почуття надії. Відомі історії про солдатів, які навіть писали листи додому, згадуючи своїх «бойових товаришів» серед тварин. Результати дослідження свідчать, що використання тварин у воєнних діях стало важливим уроком для майбутніх конфліктів. Ця тема зберігає свою актуальність, оскільки допомагає глибше зрозуміти взаємодію людини й природи в критичних умовах. Практична цінність статті полягає у висвітленні маловідомих фактів про участь тварин у війні, що сприяє збереженню історичної пам’яті та гуманістичному підходу до осмислення воєнних конфліктів.

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСЬКОЇ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ФРОНДИ ПІВНІЧНОЇ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ (80-ТІ РР. ХІХ СТ.)

Назар Анатолійович Котельницький — 2025-03-27

У публікації висвітлюється діяльність земської ліберальної фронди північної України в галузі початкової освіти в період 80-х рр. ХІХ ст. Автор дійшов висновку, що, незважаючи на несприятливі внутрішньополітичні обставини, які мали місце в Російській імперії у 80-ті рр. ХІХ ст. за доби Контрреформ імператора Олександра ІІІ, усе ж діяльність представників земської ліберальної фронди північної України в галузі початкової освіти можна вважати прикладом реформаційного подвижництва, спрямованого на формування освіченого суспільства держави. Аналіз історичних першоджерел, абсолютна більшість яких уперше запроваджуються до міжнародного наукового обігу, переконливо засвідчив беззаперечний модерний характер праці членів опозиційної аристократичної фронди Північного Лівобережжя в освітній сфері. Земські ліберали робили все залежне від них, щоб захистити найманих службовців – земських учителів від свавілля і несправедливого ставлення правоохоронних органів та інститутів державної влади; систематично піклувались про збільшення фінансового забезпечення педагогів шляхом асигнування премій, доплат і надбавок, у тому числі через запровадження інституту освітнього цензу для учителів, від рівня якого залежало матеріальне становище земського службовця. Представники ліберальної партії розробили та ініціювали ухвалення декількох реформаційних проєктів, сутність яких полягала в забезпеченні досягнення рівного доступу до благ освіти всіх верств населення країни, незалежно від соціального походження, статусу, фінансових можливостей. У такий спосіб опозиційні аристократи планували сформувати єдиний освітній стандарт для всієї мережі земських початкових шкіл, ліквідувавши консервативно-реакційний принцип кастовості і становості освітньої системи та нейтралізуючи вплив Російської Православної Церкви. Представники земської опозиції наполягали на створенні єдиного колегіального органу управління системою початкової освіти – повітових та губернської освітніх рад, виконавчого й апеляційного органів, які повинні були обиратись із представників місцевих прогресивних діячів та делегатів земських установ. На рівні сільських громад і волостей планувалося заснування профільних освітніх піклувань на чолі з обраними земствами опікунами, які мали координувати процедури забезпечення початкових шкіл усім необхідним. Відзначимо й гендерний аспект трансформаційних ініціатив прогресистів. Опозиціонери клопотали перед верховною владою про відкриття в регіоні учительської семінарії та педагогічних курсів для жінок, тобто про фактичний допуск представниць прекрасної статі до педагогічної діяльності. Слід особливо наголосити на тому, що ліберальні земці принципово відстоювали права і свободи найманих педагогів, у тому числі в контексті збереження важливої соціальної преференції – відстрочки від виконання військової повинності, створення регіонального відділення загальнодержавного пенсійного фонду для педагогічних працівників, відмови від інструктивних вимог в освітній галузі з боку структур Церкви.

РІВЕНЬ ВІДПОВІДНОСТІ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ПРАВОВИМ ПРИНЦИПАМ

Павло Анатолійович Макодрай — 2025-03-27

Автори статті дослідили рівень відповідності стану житлового забезпечення громадян і житлової політики держави основним принципам житлового права, опираючись на правові акти, статистичні джерела та наукову літературу. Проаналізованого стан розробки житлового законодавства держави та науковий дискурс правознавців щодо основних правових принципів житлового забезпечення населення. Наголошено на потребі дотримання правових принципів житлового забезпечення у політиці держави та судочинстві. Виокремлено шість періодів розвитку житлового сектора України та встановлено характерні особливості кожного з них. Проаналізовано вплив негативних факторів зовнішнього характеру, зокрема російської війни в Україні, та внутрішніх чинників правового, політичного і соціально-економічного характеру. З’ясовано здобутки і недоліки розвитку житлового сектора за роки незалежності, а також сучасний стан житлової політики і рівень задоволення потреб громадян у житлі. Виявлено невідповідність рівня житлового забезпечення громадян України міжнародним стандартам та декларованому Конституцією праву особи на гідне житло та охарактеризовано причини цього явища, в тому числі і правові. Окреслено деякі напрями і заходи житлової політики держави і територіальних громад, які допоможуть покращити житлове забезпечення громадян відповідно до принципів цивільного і житлового права.

ПАМ’ЯТКИ ВЕЛЬБАРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА РІВНЕНЩИНІ. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Олег Борисович Озимчук — 2025-03-27

Російсько-українська війна внесла свої суттєві корективи у життя українських науковців, музейних установ, скоригувала освітній процес у навчальних закладах і, звісно, роботу археологічних експедицій. Перед кожним із нас стоїть завдання, не зважаючи на зовнішні загрози, зберегти спадок української нації і гідно представити світовій громаді історію України, захистивши її від фальсифікацій та викривлень. У першу чергу, слід убезпечити спадщину українського народу під щоденними авіаударами/артобстрілами від знищення/потали і банального пограбування новітніми вандалами-рашистами не лише музейних колекцій, але й фортифікацій у зонах бойових дій, які відкривають світу нові археологічні знахідки. Проблемі історії взаємовідносин Римської імперії та варварських племінних об’єднань Східної Європи присвячено чимало досліджень як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії. Об’єктом для вивчення і дискусій продовжує залишатися широкий набір археологічних знахідок, представлений речами римського виробництва – від монет до культових дрібничок. Нерідко джерельний матеріал, який зберігається у фондах музеїв, все ще чекає на свого дослідника, особливо з огляду на зміну концепцій та необхідність відходу від радянського наративу. На особливу увагу заслуговує і проблема вивчення шляхів появи римських речей у культурному шарі вельбарських поселень на Рівненщині. Комплексний аналіз джерельного матеріалу, наявного в Рівненському обласному краєзнавчому музеї, дає підстави для внесення коректив у розуміння взаємозв’язків Римської імперії та готських поселень, переоцінку практик взаємовідносин/співпраці на політичних, економічних та культурних полях. Мета даного дослідження опрацювати та представити широкій громадськості нумізматичний та речовий матеріал історичного періоду, який супроводжує процеси становлення вельбарської культури на Рівненщині; проаналізувати джерела та хронологію їх надходження; можливості використання речових знахідок у побуті та формування нових звичаїв/традицій/вірувань готів.

БОРОТЬБА КОМІТЕТУ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ РАДІ МІНІСТРІВ УРСР ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ ДИСИДЕНТІВ НА ВОЛІ В ЧАСИ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПОГРОМУ 1972 Р.

Богдан Валерійович Паска — 2025-03-27

Метою статті є всебічне і комплексне вивчення боротьби Комітету державної безпеки (КДБ) проти українських інакодумців на волі під час масштабної хвилі арештів 1972 р. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, всебічності, наступності, історизму. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, метод типології, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Наукова новизна зумовлена введенням у науковий обіг комплексу маловідомих документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), які дозволяють розкрити хід позасудових репресій КДБ проти учасників руху опору на волі в розпал генерального погрому українського дисидентства. Автор робить висновок, що поряд із арештами українських дисидентів та судовими процесами над ними протягом 1972 р. органи КДБ активно займалися тиском на тих представників опозиційного середовища, які залишилися на волі. Інакодумці у т. зв. «великій зоні» перебували під постійним спостереженням і наглядом з боку інформаторів спецслужби. Тиск на представників руху опору особливо посилився після приходу до влади в травні 1972 р. нового першого секретаря республіканської партійної структури В. Щербицького. Метою КДБ в першу чергу було недопущення відкритих акцій протесту з боку дисидентів, тому особливу увагу було приділено «запобіжним заходам» під час спроб ушанування пам’яті Т. Шевченка та січових стрільців, після політичного самогубства М. Гатали. Під прицілом КДБ опинилися ті кола української інтелігенції, які вважалися найменш лояльними до режиму, зокрема, літератори, науковці та журналісти. Протягом літа–осені 1972 р. працівники спецслужби активізували розробку кількох десятків українських інтелігентів, які найбільш активно підтримували заарештованих дисидентів та дозволяли собі незгоду з національною політикою режиму. У їх середовищі проводилися численні профілактичні бесіди, обшуки та адміністративні переслідування. Репресивна кампанія 1972 р. супроводжувалася інформаційними заходами з дискредитації дисидентського середовища, основною складовою якої була публікація відкритих покаяльних листів.

ПОЯВА ШТУНДИЗМУ В КИЇВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Ольга Максимівна Перепелюк — 2025-03-27

У статті здійснено аналіз історичного процесу появи в Київській губернії штундизму – євангельської християнської течії протестантського спрямування. Цей релігійний рух проник у Російську імперію у ХІХ столітті через німецьких колоністів, які оселилися в Херсонській губернії. Селяни з Київщини, які перебували у скрутному матеріальному становищі після реформи 1861 року, вдавалися до трудової сезонної міграції в південні губернії, де контактували з переселенцями та переймали їх віровчення. Визначено, що поява штундизму в Київській губернії була викликана релігійними, культурними та соціально-економічними чинниками. Відсутність доступу до землі, необхідність трудової міграції та контакти з протестантськими громадами створили сприятливий ґрунт для поширення альтернативних релігійних ідей. Приділено увагу впливу штундизму на суспільно-релігійне життя регіону, а також реакцію влади і православної церкви на поширення цього руху. Визначено причини популярності штундизму серед населення: його акцент на особистісній побожності, протест проти формалізму традиційної релігії та прагнення до духовного оновлення. Влада розглядала штундистів як загрозу стабільності державного та церковного порядку, що призвело до репресій, заборон молитовних зібрань і переслідувань вірян. Аналіз причин популярності штундизму серед селянського населення свідчить про його значення не лише як релігійного, а й соціально-культурного явища. Вірян заохочували до вивчення Святого Письма, що своєю чергою сприяло підвищенню рівня грамотності серед населення. Таким чином, штундизм надавав людям можливість самоорганізації та сприяв розвитку освіти. У дослідженні використано праці сучасників, опубліковані історичні джерела, а також сучасні напрацювання науковців, в яких висвітлено різні аспекти зазначеної проблеми за останнє десятиліття. Дослідження появи штундизму в Київській губернії розкриває складні історичні процеси та допомагає краще зрозуміти взаємозв’язок між релігійними і соціальними змінами, що відбувалися в Україні в другій половині XIX століття.

ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ ЩОДО ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК (СИЛ)

Юрій Іванович Руснак — 2025-03-27

Стаття є дослідженням формування законодавчої бази щодо правового забезпечення військ (сил). Зокрема, в статті описується поняття «правове забезпечення» та окреслюється роль правового забезпечення в контексті збройних сил. Висвітлено, що організацію правової роботи в Збройних Силах України та правове забезпечення діяльності військ (сил) здійснює юридична служба Збройних Сил України. Досліджено положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо завдань юридичної служби. Крім того, проаналізовано, як змінювалось законодавство щодо основних завдань юридичної служби через агресію російської федерації проти України у 2014 році. Автором окреслено ключові нормативно-правові акти (зокрема, Накази Міністерства оборони України та Накази Генерального штабу Збройних сил України, що визначали діяльність юридичної служби Збройних Сил України в умовах російсько-української війни. Крім того, в статті згадується Наказ Командувача Об’єднаних сил щодо повноваження групи юридичного радника Об’єднаного командного пункту Об’єднаних сил. Також акцентовано на прийняття у 2020 році Доктрини «Правове забезпечення військ (сил) в об’єднаних операціях». У цій Доктрині визначено засади діяльності юридичної служби в об’єднаних операціях і напрями, за якими здійснюється правове забезпечення військ (сил) у таких операціях. У статті проаналізовано нормативно-правові акти щодо діяльності юридичної служби Збройних Сил України, прийняті в умовах широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну в лютому 2022 року. Отже, дослідження демонструє, як змінилась законодавча база України щодо правового забезпечення військ (сил) в умовах викликів, що постали перед нашою державою.

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ У ПОЛІЦІЙНІЙ СФЕРІ НА ТЕРИТОРІЇ ЖИТОМИРСЬКО-ВІННИЦЬКОГО РЕГІОНУ В 1941–1944 РР.

Максим Геннадійович Уракін — 2025-03-27

У статті розглянуто особливості колабораціонізму в поліційній сфері на території Житомирсько-Вінницького регіону в 1941–1944 рр. Новизна дослідження полягає в аналізі проявів співпраці населення з окупаційним режимом у сфері діяльності нацистської карально-репресивної системи. Метою статті є аналіз причин, проявів і форм участі місцевого населення окупованих нацистами територій Житомирщини та Вінниччини, які ввійшли до генерального округу «Житомир». Окремо відстежується використання поліцаями свого становища та влади для власного збагачення. Особливу увагу приділено дослідженню участі колаборантів у нацистських каральних акціях та Голокосту на території регіону. Висновки. Участь місцевого населення Житомирсько-Вінницького регіону в діяльності створеної нацистськими окупантами системи допоміжної поліції необхідно розглядати як колабораціонізм. На відміну від співпраці з окупантом в економічній, культурно-освітній та інших сферах робота в поліції вимагала від осіб жорсткого дотримання німецького окупаційного законодавства, участі в каральних і ліквідаційних акціях. Поліцаї ставали опорою «нового порядку». Їх жорстокість по відношенню до місцевого населення досить часто була вищою, ніж у нацистів. Крім того, поліцаї під час служби збагачувались за рахунок майна та цінностей постраждалих та місцевого люду. Вони забирали майно вбитих євреїв і ромів, місцевих комуністів і комсомольців, учасників підпільного руху, вселялись до їхніх квартир, також збагачувались через хабарі та «презенти» місцевих. У сільській місцевості від волі очільника поліції залежало життя та добробут селян. Він міг звинуватити селянина або члена його сім’ї у співпраці з партизанами та підпіллям, відправити до Німеччини на примусові роботи, відібрати майно, а то і просто побити чи забити до смерті.

ДЕРЖАВНІ СТАТИСТИЧНІ ОРГАНИ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.: СТАНОВЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

Вікторія Олексіївна Хвіст — 2025-03-27

Статтю присвячено аналізу ролі державних статистичних органів у дослідженні соціально-економічних процесів українських губерній з другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. Дослідження економічної історії цього періоду дозволяє зрозуміти суспільні трансформації, що відбувалися під впливом загальноімперських реформ і політичних подій. Основна увага приділена діяльності державних статистичних служб у контексті реформ 1860 рр., зокрема скасування кріпосного права, аграрних змін і становлення ринку праці. Окрім того, в статистичних відомостях бачимо наслідки реалізації аграрної реформи П. Столипіна, особливості розвитку селянських господарств та індустріалізації на початку ХХ ст. У роботі проаналізовано внесок статистичних органів у створення джерельної бази для оцінювання економічного стану українських губерній, висвітлено їх методи роботи, ключові напрями досліджень та результати. Показано, як державна статистика впливала на формування економічної політики й визначення стратегічних пріоритетів. Зазначено, що діяльність статистичних служб сприяла формуванню уявлення про соціально-економічні процеси в Україні та стала важливим джерелом для історичного аналізу. Узагальнення історичного досвіду функціонування статистичних органів у дослідженні економіки українських губерній демонструє значення статистики як інструменту аналізу й управління соціально-економічними процесами. У статті запропоновано систематизований огляд внеску державної статистики в розуміння економічної історії України, підкреслено важливість збереження її спадщини для сучасного наукового дослідження.

ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ ПРАЦІ ОПАНАСА ЗАЛИВАХИ В 1970-Х – 2000-Х РР.

Андрій Володимирович Ципуга — 2025-03-27

Метою статті є всебічний та комплексний аналіз основних здобутків художньої творчості Опанаса Заливахи в 1970-х – 2000-х рр. на тлі останніх десятиліть існування радянського режиму та відновлення української незалежності. Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дана проблема досі не стала предметом повноцінного вивчення в сучасній українській історіографії. Джерельною базою статті виступили присвячені постаті О. Заливахи праці українських мистецтвознавців та істориків, спогади сучасників видатного художника, матеріали діаспорної та української періодики. Автор доходить висновку, що період художньої творчості О. Заливахи після 1970 р. мав жанрові та тематичні видозміни через переосмислення митцем особистісних, загальнолюдських та національних цінностей у таборі, а також з умовами роботи після повернення на волю. Переслідування Комітету державної безпеки (КДБ) практично не вплинуло на його творчість, яка стала більш продуктивною, оскільки в період ув’язнення митець мав багато творчих задумів. Мистецтво О. Заливахи жанрово урізноманітнилося: крім станкової техніки малярства, живопису і творів монументального мистецтва художник почав творити в жанрах листівок та різьблення по дереву, в яких відображені національні, релігійні та сімейні мотиви. Найбільш репрезентативним мистецьким жанром у творчості О. Заливахи став живопис, для якого стали характерними такі прийоми: створення «вертикальних» зображень, гармонізація гами кольорів, уведення в зображення геометричних фігур та орнаменту. Оскільки мотиви та тематика творчості художника продовжували суперечити категоріям соцреалізму (за винятком окремих монументальних творів на замовлення), він тривалий час не був визнаний на державному рівні аж до проголошення незалежності України. Цінність картин художника для українського мистецтва полягає у відродженні національних традицій та їх поєднанні з європейським мистецтвом.

РОЗУМ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС: ОСВІТА УКРАЇНИ НА ВІСТРІ ІСТОРИЧНИХ ВИКЛИКІВ РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ В. П.АНДРУЩЕНКА «ПРОСВІТНИЦЬКА ОДІССЕЯ РОЗУМУ. КИЇВ : ЗНАННЯ УКРАЇНИ. – 2025. – 524 С.»

Алла Лобанова — 2025-03-27

РОЗУМ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС: ОСВІТА УКРАЇНИ НА ВІСТРІ ІСТОРИЧНИХ ВИКЛИКІВ РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ В. П.АНДРУЩЕНКА «ПРОСВІТНИЦЬКА ОДІССЕЯ РОЗУМУ. КИЇВ : ЗНАННЯ УКРАЇНИ. – 2025. – 524 С.»

СЮРРЕАЛІСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОЇ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ: КІНЕМАТОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ

Валерія Ігорівна Бондар — 2025-03-27

У статті досліджено проблематику впливу сюрреалізму на сучасну аудіовізуальну культуру на прикладі кінематографа. Уточнено основні принципи та ідеї (на основі аналізу маніфесту А. Бретона), а також особливості формування і розвитку сюрреалізму в кінематографі 1920–1930-х рр. («Андалунський пес» Л. Бунюеля і С. Далі, 1928 р. та ін.). Констатовано, що сюрреалізм справив глибокий вплив на кіно та кінематограф, створивши унікальний жанр, який кидає виклик традиційним структурам оповіді та охоплює дивне й абстрактне. Простежено еволюцію сюрреалістичного кіно протягом ХХ – першої чверті ХХІ ст. Проаналізовано фільми «Малхолланд Драйв» Д. Лінча (2001 р.), «Дивергент» Н. Бергера (2014 р.), «Початок» К. Нолана (2010 р.) та окреслено специфіку сюрреалістичних проявів і особливості режисерських інтерпретацій сюрреалістичних мотивів на сучасному етапі. Виявлено особливості побудови сюрреалістичного кінематографічного твору крізь призму особливостей побудови сюрреалістичних просторів. Як джерело натхнення для сучасного кінематографа, сюрреалізм бере ідею відірвану від реальності, що перебуває поза межами реальності та межами розуму, як керівну ідеологію свого створення. Символізм може позиціонуватися як образ мислення, що відкриває індивідууму постійну можливість прояву світу різноманітними способами, що не можуть і не повинні бути категорично поясненими в логічних термінах. Сучасні сюрреалістичні тенденції аудіовізуальної культури засвідчують прагнення побачити світ за межами соціальних умовностей. У цьому контексті кінематограф продовжує лишатися унікальним засобом, наділеним величезним потенціалом надихати й відновлювати втрачене (міфічне) бачення світу. Поняття сюрреалістичності засновується на прагненні нової свідомості засобами досвіду «розширеної душі» митця-філософа, що ефективно реалізується засобами кінематографа.

У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОГО РЕФЕРЕНТА: ТРАНСФОРМАЦІЯ ПІДХОДУ ДО ФОТОГРАФІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ У РОЛАНА БАРТА

Ольга В’ячеславівна Брюховецька — 2025-03-27

Стаття розглядає трансформацію підходу Ролана Барта до фотографічного зображення крізь призму проблеми референції, осмислення статусу якої як ніколи є нагальним у нашу епоху «постправди». Фотографія була наскрізним інтересом у широкому спектрі зацікавлень Барта, як у його ранній семіологічний, так і в пізній феноменологічний періоди. Водночас Бартова незмінність інтересу до фотографії позначена радикальною зміною його позиції стосовно статусу фотографічного референта. Пізній Барт здійснив радикальний поворот щодо своєї ранньої критики референційної ілюзії, останнім бастіоном якої поставала саме фотографія з її претензією на те, щоб бути безпосереднім відбитком реальності. У цій статті ми пропонуємо назвати позицію пізнього Барта «референційною певністю», стверджуючи, що вона є важливим і досі не до кінця осмисленим концептуальним підґрунтям Бартової останньої прижиттєвої книжки Camera Lucida, присвяченої фотографії. Позиція пізнього Барта випередила інтелектуальну програму візуального й афективного поворотів, які відмовилися від радикального конструктивізму лінгвістичної моделі, розпочавши реміфологізацію реальності (показовим прикладом тут є прочитання повороту всередині Барта, який здійснює В. Дж. Т. Мітчелл, програму якого ми пропонуємо назвати «пікторіальним анімізмом»). Усупереч цим прочитанням пізнього Барта у статті стверджується, що питання референції було центральним як для раннього Барта-семіолога з його соссюрівським винесення референта за дужки, так і для пізнього Барта-феноменолога, який розмикає дужки довкола референта. Стаття пропонує спосіб примирити ці дві протилежні позиції через фігуру «пошуку», використовуючи для цього приклад розслідування, проведеного спільною Bellingcat.Це вводить процесуальний вимір у статичну бінарну опозицію «референційна ілюзія» – «рефренційна певність». В епоху «постправди» методологія недовіри (критика «референційної ілюзії»), яку практикував ранній Барт, продовжує давати важливий інструментарій, але ми сьогодні як ніколи потребуємо відкритих процедур верифікації, які дадуть нам змогу прийти до спільної «референційної певності».

ТЮРКСЬКІ ВПЛИВИ НА КИЛИМАРСЬКІ ТРАДИЦІЇ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ І БОЛГАРІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ КОЛЕКЦІЙ МУЗЕЇВ ХАРКОВА І СОФІЇ)

Олег Борисович Бубенок — 2025-03-27

У цьому досліджені розглянуті загальні східні витоки українського та болгарського килимарства. Слово «килим» має тюркську етимологію, що вказує на його східне походження. У дослідженні розглядається технологія виготовлення килимів, у тому числі використання вертикальних ткацьких верстатів у Центральній Україні, аналогічних тим, які використовуються в Туркестані. Слобожанщина особливо цікава, оскільки вона була відома своїм коцарством – видом килимарства, у якому використовувалася довга шерсть. Проведене дослідження дає змогу припустити, що навички килимарства прийшли на Слобожанщину з переселенцями з правобережжя Дніпра і лягли в основу харківського коцарства. У Болгарії килимарство століттями розвивалося як домашня індустрія, де навички передавалися з покоління в покоління. З’явилися дві техніки: прасувальна і ткана. У техніці Котлен були використані вишиті фігури по контурах, тоді як у чупровських килимах використовувалися дрібні геометричні мотиви. Використовувалися натуральні барвники, у тому числі індиго, синій, червоний і зелений. На багатьох килимах були зображені стилізовані зірки, квіти і тварини. Болгарські килими мають схожість з килимами із Центральної Азії (казахськими, турецькими, монгольськими) своїми візерунками.

УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКІ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ КОМУНІКАЦІЇ В ДОБУ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

Надія Сергіївна Воронова — 2025-03-27

Історія взаємин України та Польщі сповнена як складних, так і надихаючих періодів. Ця спільна історична спадщина, що охоплює тривалу співпрацю, культурний обмін і конфлікти, формує важливу основу для сучасного діалогу. Епоха цифровізації відкрила нові перспективи для історико-культурних комунікацій між країнами, даючи змогу інтегрувати ці зв’язки у глобальний цифровий простір і забезпечити доступ до культурних надбань обох країн. Державний кордон зазвичай сприймається як бар’єр для спілкування та розвитку. І справді, у багатьох відношеннях це створює значні труднощі для прикордонного населення й організацій у їхньому повсякденному житті. Ця проблема стає ще складнішою, коли цей кордон одночасно поділяє різні економічні зони, як це відбувається у випадку з Польщею, країною – членом Європейського союзу, та Україною, яка не входить до ЄС. На щастя, життя не терпить порожнечі і люди мають природне прагнення взаємодії та співробітництва незалежно від їх походження, вони прагнуть подолати будь-які перешкоди. Транскордонне співробітництво якраз є відображенням цих двох істин. Воно зближує спільноти з обох боків державних кордонів для загального вирішення питань, які є важливими для них. У статті розглядаються основні напрями співпраці України та Польщі, україно-польські історико-культурні комунікації в умовах цифровізації, включно з оцифруванням архівів, створенням цифрових платформ для культурного обміну та впровадженням інноваційних технологій у гуманітарні дослідження. Крім того, аналізуються виклики, які постають на шляху реалізації цих ініціатив.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ ТА КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ

Жанна Захарівна Денисюк — 2025-03-27

У статті аналізуються питання впливу української культурної ідентичності на національну стійкість (резильєнтність) і механізми культурної політики, які сприяють її зміцненню. Досліджено концепт культурної ідентичності як фундаментального елементу національного самовизначення та його вплив на соціальну згуртованість, державотворчі процеси й міжнародний імідж України. Визначено роль національної пам’яті у збереженні та трансформації культурної спадщини в умовах глобалізації та інформаційних викликів. Окрему увагу приділено впливу російської агресії на процеси самоідентифікації українців і посиленню національної свідомості в сучасних умовах. Розглянуто ключові напрями культурної політики України, спрямовані на підтримку та розвиток національної ідентичності, включно з популяризацією української мови, інтеграцією традицій у сучасний мистецький дискурс, а також заходами щодо збереження культурної спадщини. Наголошено на важливості стратегічного підходу до культури та культурної політики як інструменту забезпечення стійкості держави та її громадян перед зовнішніми та внутрішніми викликами, особливо в умовах російської військової агресії. Висвітлено взаємозв’язок між українською культурною ідентичністю та національною стійкістю, окреслюючи можливі шляхи зміцнення культурного потенціалу України в умовах сучасних викликів. За результатами проведеного дослідження з’ясовано, що вплив війни на процеси консолідації нації здійснюється через культуру, мову, традиції, символіку та ін. Доведено стратегічну важливість культурної політики для зміцнення суспільної єдності, протидії інформаційним загрозам та в процесах воєнного відновлення України. Національна стійкість або резильєнтність має не лише психологічний чи соціальний, а й вагомий культурологічний вимір, оскільки саме культура визначає, як суспільство адаптується до змін, реагує на виклики та ретранслює власну ідентичність наступним поколінням.

ОХОРОНА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ТЕРМІНИ

Оксана Миколаївна Каліщук — 2025-03-27

Зафіксовано погляди вчених на визначення понять «культурна спадщина» та «культурні цінності». Охарактеризовано основні нормативно-правові акти та практику застосування цих термінів у сучасному законодавстві. Вказано на міжнародні правові акти – такі, як Конвенція ЮНЕСКО про охорону світової культурної та природньої спадщини 1972 р. – як підставу для формування національного законодавства. Порівняно особливості термінології, застосованої у пам’яткоохоронному законодавстві України та РП. Вказано, що вагомою проблемою залишається відсутність єдиної юридичної термінології в галузі охорони пам’яток, оскільки неуніфікованість понять ускладнює їх використання. Проаналізовано взаємозв’язок між поняттями «культурна спадщина» та «культурні цінності», їх межі, практику застосування. Виокремлено спільні риси цих концептів – матеріалізована історія країни, констатація культурного багатства. Обґрунтовано, що у сучасному науковому дискурсі поняття «культурна спадщина», культурні цінности», «культурне надбання» є неусталеними та застосовують паралельно. Окремо проаналізовано академічний дискурс щодо понятійного апарату не лише юристами, а й істориками, культурологами, філософами. Вказано, що різноманіття термінів може бути пояснене, передовсім, відмінними цілями й завданнями, які стоять перед теоретиками і практиками пам’яткоохоронної діяльности. Окрім цього, слід враховувати, що ідея культурної спадщини має тривалу історію, що зумовило змінність підходів та дефініцій. Одним із шляхів вирішення проблем, які існують щодо термінології у сфері охорони пам’яток, можна уважати широке залучення громадськості, передовсім представників академічного середовища, до пам’яткохоронної діяльності і, зокрема, до формування понятійного апарату. Порівняння іноземних практик, зокрема РП, дозволить вдосконалити вітчизняну сферу охорони пам’яток використавши чужоземний досвід та врахувавши українські історичні та ментальні особливості.

МИСТЕЦЬКІ ПРОЄКТИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ КУЛЬТУРНО-КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ В УКРАЇНІ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХІ СТОЛІТТЯ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ

Володимир Олександрович Комар — 2025-03-27

У статті здійснено аналіз трансформаційних процесів мистецьких проєктів у контексті змін культурно-креативних індустрій України першої чверті ХХІ століття. Досліджено особливості взаємодії глобального та локального компонентів мистецької сфери, зокрема через міжнародні колаборації, участь українських митців у світових культурних заходах і розвиток локальних ініціатив, що інтегрують сучасні мистецькі тенденції. Визначено основні напрями співпраці українських митців з міжнародними культурними інституціями, участь у резиденціях, фестивалях та грантових програмах, що сприяють популяризації національного мистецтва на світовій арені. Проаналізовано вплив культурної політики України на розвиток мистецьких проєктів, зокрема роль державних програм, інституційної підтримки та законодавчих ініціатив у стимулюванні культурної діяльності. Окреслено механізми популяризації сучасного українського мистецтва, що включають цифровізацію, використання новітніх технологій, інтеграцію вітчизняного мистецького продукту у світовий культурний дискурс і формування міжнародних партнерств. Розглянуто можливості розширення фінансування мистецьких ініціатив шляхом залучення приватного капіталу, меценатства та розвитку колаборацій. Наголошено на важливості розвитку інфраструктури для підтримки митців, створення сприятливих умов для реалізації мистецьких проєктів, збереження культурної спадщини та формування національної ідентичності. Визначено значення мистецьких проєктів у зміцненні позицій України у глобальному мистецькому просторі. Акцентовано на необхідності міждисциплінарного підходу у дослідженні трансформацій мистецького процесу, що поєднує культурологічний, соціологічний, економічний та менеджерський аспекти аналізу.

ТЕАТР І КІНО В ЕПОХУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ІНТЕРАКТИВНІ МОДЕЛІ ГЕЙМІФІКАЦІЇ

Анастасія Ігорівна Кравченко — 2025-03-27

У статті представлено дослідження процесів гейміфікації сценічних та екранних мистецтв з окресленням ролі штучного інтелекту у формуванні нових інтерактивних моделей віртуальної комунікації на прикладах кінофільмів та театральних вистав. Спостережено розширення культурних і креативних практик, що спрямовуються творчо-інтелектуальною активністю митців до віртуальних форм комунікативної взаємодії, що характеризуються високим рівнем технологічної залежності від цифрових інструментів, у т.ч. штучного інтелекту. Дослідження театральних вистав та кінофільмів виявляє вагому роль технологій штучного інтелекту та віртуальної реальності, що активно застосовуються для формування нових інтерактивних моделей комунікації з елементами гейміфікації. Проаналізовано прийоми гейміфікації, що ґрунтуються на використанні ігрових елементів у неігрових та ігрових соціокультурних практиках і контекстах, висвітлено їх проникнення у різноманітні сфери елітарної та масової культури, що підвищує рівень комунікативності, партисипативності, мотивації аудиторії, має перформативні та гедоністичні функції та носить розважальний характер. Розглянуто експериментальні театральні вистави та інтерактивне кіно, де творення альтернативної реальності за принципом «людина в процесі» та «обирай сам», відбувається за активної участі глядачів через вибудовування нелінійних наративів, які нагадують відеогру. Гейміфікація театральних та кінопросторів культури сприяє залученню аудиторії через конструювання механізмів віртуальної комунікації з можливістю креативного самовираження індивіда, його соціалізації та ідентифікації, що інтерпретується глядачем як самопроявлення у ілюзорній, альтернативній реальності, яку він обирає і творить сам.

ДИСКУРС ПОСТКОЛОНІАЛІЗМУ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

Надія Василівна Лазарович — 2025-03-27

У статті здійснено спробу розглянути феномен постколоніалізму в контексті сучасного українського соціокультурного простору та окреслити основні напрями його дискурсивних практик в українській культурі. Окреслено аксіологічну амбівалентність, маргіналізацію, невизначеність світоглядних орієнтирів сучасного українського соціокультурного простору, що є наслідком постколоніальних процесів, які тривалий час визначали особливості буття національної культури в умовах колоніального поневолення та бездержавного статусу. Постколоніальна ситуація в українській культурі, відтак, стосується «подвійних стандартів» та випадків відвертих спотворень української історичної спадщини й культурних патернів. Колоніальні засади імперської тоталітарної політики стосовно української культури та народу стосувалися викривлення української історії, викрадення артефактів української культури, винищення української інтелігенції та селян, загалом – викоренення історичної пам’яті, розмивання національної ідентичності, пригнічення національної свідомості та ін. Наслідком колоніальної спадщини постають процеси маргіналізації, що часто окреслюють соціокультурний вимір українського суспільства, як ситуації «межовості», перехідного стану, невизначеності тощо. У сучасному постколоніальному дискурсі рефлексуються поняття «малоросійського «іміджу» та «шизофренічності» українського суспільства (одночасне скерування на протилежні світоглядно-ціннісні пріоритети); часто симптоматою соціокультурного простору України постають «постколоніальний синдром» (М. Рябчук) та «посттоталітарний ґенераційний симптом» (Т. Гундорова). Визначено ключові аспекти дискурсу постколоніалізму, які актуалізуються в сучасній українській культурі: відновлення історичної пам'яті, деконструкція імперських наративів, відтворення «карт наших втрат» (за визначенням О. Пахльовської) тощо. Аналізується, як постколоніальні тенденції в сучасному соціокультурному просторі впливають на формування української національної ідентичності, особливо в умовах російсько-української війни.

ЕВОЛЮЦІЯ КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ: СОЦІОКУЛЬТУРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЛЮДИНИ В ЦИФРОВОГО КОРИСТУВАЧА

Дар’я Анатоліївна Лись — 2025-03-27

У роботі досліджено розвиток комунікаційних технологій від вербального спілкування до його кінцевої точки – цифрового спілкування. У роботі розглядається вплив комунікаційних технологій на культуру суспільства, а саме розвиток комунікаційних технологій з урахуванням їх соціокультурних наслідків, як-от: примітивний період комунікаційних технологій (від слова до письма), період механізації комунікаційних технологій (від письма до друку, від друку до електроніки), період цифровізації комунікаційних технологій (від електронного до цифрового). Трансформація, що почалася в період примітивної комунікації, продовжується й нині з цифровізацією комунікації. Використання цифрових технологій у сфері зв’язку вплинуло та почало трансформувати багато соціокультурних процесів. Продукти цифрових комунікаційних технологій, зокрема мобільні телефони, комп’ютери та планшети, якими користується майже кожен, створюють не тільки мобільну людину, але й цифрове суспільство. Однак слід визнати, що зміни, які пережило людство в галузі комунікаційних технологій, за останні десятиліття зробили величезний стрибок уперед і сьогодні досягли великих висот. Радіо, телебачення, супутникові технології, комп’ютери, інтернет-технології, мобільні телефони та наступні смартфони й планшети призвели до різних змін як у комунікаційних технологіях, так і в соціокультурних перетвореннях. Головний акцент у статті зроблено не на історичний процес розвитку комунікаційних технологій, а швидше на те, чому і як вони впливають на суспільство. Була зроблена спроба показати, що виник новий комунікаційний процес під назвою «цифрова комунікація». У статті розглядається процес синхронного взаємного спілкування, який стосується процесу культурної комунікації, в якому люди можуть одночасно здійснювати як комунікацію, опосередковану технологіями, так і таку, що вільна від технологій.

МІЖНАРОДНА КУЛЬТУРНА РЕЛОКАЦІЯ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАКТИК

Валентина Миколаївна Мамедова — 2025-03-27

У статті досліджено проблематику міжнародної культурної релокації як чинника формування інноваційних культурних практик на прикладі діяльності представників української культури і мистецтв після початку відкритої фази російсько-української війни (з 24 лютого 2022 р.). З’ясовано, що міжнародна культурна релокація посприяла виникненню нових форм і форматів культурних практик; активізації творчої інтеркультурної колаборації з митцями країн проживання та заснування українцями нових творчих об’єднань. Виявлено, що інноваційні культурні практики, спричинені міжнародною культурною релокацією, що зумовлена початком активної фази російсько-української війни, безпосередньо пов’язані з цифровізацією галузі культури і мистецтва. У випадку діяльності творчих колективів мова йде про посилення комунікації засобами соціальних мереж та розширення послуг, що пропонуються на офіційних сайтах (зокрема надання доступу до онлайн-перегляду вистав та ін.). Зірки шоу-бізнесу та представники творчої інтелігенції в умовах міжнародної релокації окрім традиційних, пропонують і нові формати культурного продукту, опосередковані соціальними медіа. Основним наративом культурних практик є російсько-українська війна, героїчна відсіч ворогу з боку українського народу, єднання українців заради збереження соборності України, важливість зупинити агресора за сприянням і підтримки світового співтовариства та ін. Констатовано, що діяльність українців в умовах міжнародної культурної релокації є важливим засобом привернення уваги світової спільноти до війни в Україні, свідченням єдності українського народу та чинником посилення національної ідентичності. Акцентовано, що кожен культурний продукт, практика та послуга тією чи іншою мірою є рецепцією на події, що відбуваються на території українських земель внаслідок дій країни-агресора.

КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ УКРАЇНИ У ВЗАЄМОДІЇ З ТЮРКСЬКИМИ ДЕРЖАВАМИ

Агнесса Валеріївна Пашинська — 2025-03-27

У статті досліджено розвиток культурної дипломатії України у відносинах з тюркськими державами в сучасному геополітичному контексті. Розглянуто історичні передумови й актуальні аспекти співпраці України з країнами тюркського світу, зокрема в культурній, економічній та політичній сферах. Автор аналізує історичну взаємодію України з тюркськими народами, яка охоплює тисячолітню історію культурного та військового контакту. Приділено увагу діяльності Організації тюркських держав як платформи для багатосторонньої співпраці, зокрема культурного обміну. Обґрунтовано стратегічну важливість розвитку культурної дипломатії з тюркськими державами для України як частини глобального процесу зміцнення міжнародної безпеки та культурної єдності. Описано сучасний вплив культурної дипломатії на відносини між країнами, що входять до Організації тюркських держав, та перспективи інтеграції української культури в цей простір. У висновках автор наголошує на ролі культурної дипломатії у підтриманні міжнародного іміджу України, поглибленні співпраці з державами Центральної Азії, Азербайджаном та Туреччиною, а також на важливості спільних культурних проєктів, що сприяють економічному, освітньому та політичному діалогу. Розглянуто питання надання Україні статусу спостерігача в Організації тюркських держав і перспективи інтеграції до культурного простору, який забезпечує взаємодію, обмін досвідом та миротворчий потенціал.

РОЗВИТОК ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ В ЕПОХУ РЕНЕСАНСУ

Микола Анатолійович Підгорбунський — 2025-03-27

Стаття присвячена складовим духовної культури в епоху Ренесансу, простеженню південнослов’янських та західноєвропейських впливів на українську культуру в окреслений період. Методологія дослідження включає системний аналіз, що сприяв осмисленню архівних матеріалів та рукописів; для окреслення часових характеристик досліджуваного матеріалу використано хронологічний метод, порівняльний аналіз дав змогу прослідкувати поступове удосконалення музичної теорії та майстерності багатоголосої музики. Актуальність публікації пов’язана із зростаючим інтересом до з’ясування південнослов’янського та західноєвропейського впливу на українську духовну культуру. Наукова новизна дослідження полягає у розкритті головних складових духовної культури в епоху Ренесансу, їх аналізі та виявленні південнослов’янських і західноєвропейських впливів в окреслений період. Підсумовано, що південнослов’янська духовна культура XІV–XVІІ ст. суттєво вплинула на українську культуру, що виявилося у певних орфографічних і стилістичних змінах в українських богослужбових збірниках та активізації розвитку українського музично-гімнографічного мистецтва. Запровадженню багатоголосої музики в Україні сприяло не тільки польське музичне мистецтво, а й різноманітні реформаційні течії, які поширювалися на українських етнічних землях. Музична культура «чеських братів», лютеран, кальвіністів, соціан та інших європейських реформаційних течій сприяла ознайомленню православних із багатоголосим співом та лінійною нотацією. Заможна українська шляхта стала першими популяризаторами багатоголосої музики серед українців. Вони організовували музичні капели, керівниками яких у більшості випадків були іноземні майстри, які чудово знали лінійну нотацію і володіли знаннями та навичками в написанні поліфонічних композицій. На початку XVІ ст. поступово формується новий центр розвитку музичного мистецтва – світське середовище, в якому відбувається підготовка професійних кадрів поза церковними стінами. Це світські музичні капели в маєтках магнатів та музичні цехи в містах. Наступними осередками музичної освіти стали католицькі і протестантські школи та колегіуми, де українська молодь ознайомлювалася і засвоювала григоріанський хорал разом із чотириголосними протестантськими піснями. Не достатньо з’ясованими залишається ряд питань, пов’язаних з діяльністю світських музичних капел та музичних цехів у популяризації багатоголосої музики на українських теренах.

СПАДЩИНА УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ДІЯЧІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО ТУРИЗМУ НАДДНІПРЯНЩИНИ

Наталія Леонідівна Родінова — 2025-03-27

Мета дослідження полягає в аналізі ролі культурної, літературної, педагогічної спадщини видатних особистостей другої половини ХІХ століття, розвитку регіонального культурного туризму, а також у вивченні діяльності, значення й місії регіональних меморіальних музеїв в означеному контексті. Методологічну основу становить комплексний підхід, що включає аналіз наукових публікацій з питань культурного туризму, матеріали конференцій, аналітичні звіти та праці, що визначають поняття «культурного туризму». Також використано методи: історичний, системний, порівняння, аналіз і синтез, біографічний, культурологічний та аналітичний. Новизна дослідження полягає в розширенні уявлень про потенціал регіональних музеїв, пам’ятних місць як важливого фактора розвитку культурного туризму в умовах сучасних викликів. Особлива увага приділяється ролі культурної, літературної та педагогічної спадщини у формуванні туристичної привабливості Наддніпрянщини та самоусвідомленні українського етносу. Досліджено потенціал спадщини видатних українських діячів другої половини ХІХ століття як фактор розвитку туристичних топосів України, зокрема в контексті розвитку Наддніпрянщини; підкреслено важливу роль музеїв як центрів збереження історичної пам’яті, формування культурної ідентичності та розвитку туризму; особливий акцент поставлено на регіональні музеї, присвячені видатним культурним і громадським діячам, що є важливим елементом соціокультурного ландшафту держави та сталого розвитку територій.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ ГУМАНІТАРНОМУ ДИСКУРСІ

Ірина Борисівна Слоневська — 2025-03-27

У статті акцентовано увагу на соціокультурному феномені, яким є цифрова культура – сучасна реальність, котра трансформує спосіб мислення та взаємодії зі світом, створюючи нові культурні коди та норми. Запропоновано погляд на цифрову культуру як явище з яскраво вираженим інтертекстуальним характером. Із цією метою в статті розглянуто сучасні дослідження, в яких акцентовано інтертекстуальний характер цифрової культури (Г. Дженкінс, Л. Маневич, Ф. Штальдер). Підкреслено, що зазначені новітні концепції базуються на ідеях Ю. Кристєвої, Р. Барта, М. Фуко, зокрема спираються на теорію інтертекстуальності як одну з ключових в аналізі цифрової культури. У статті як один з аспектів інтертекстуальності в цифровій культурі розглянуто комп’ютерні ігри; запропоновано погляд на відеоігри як на артефакти, що інтегруються в загальнокультурний контекст, створюючи новий вид наративу, в якому віддзеркалено сучасні культурні тренди. Виокремлено комп’ютерні відеоігри, створені за допомогою адаптованих сюжетів відомих літературних творів, авторами яких є Г. Ф. Лавкрафт, А. Сапковський, А. Конан Дойл, Дж. Толкін, Дж. Мартін. У такому контексті здійснено висновок, що відеоігри, створені на основі літературних творів, мають яскраво виражений інтертекстуальний характер, позаяк не просто адаптують оригінальний текст, а передусім трансформують його, взаємодіючи при цьому з іншими стилями, жанрами та культурними кодами. Таким чином, інтертекстуальна природа цифрової культури, частиною якої є комп’ютерні ігри, сприяє полівекторному активному інтелектуальному інтересу до цієї теми, а отже, активно розглядається в західному науковому дискурсі в парадигмах соціології, мистецтвознавства, медіазнавства, журналістики тощо і, що особливо актуально, має перспективи досліджень зазначеної проблематики в предметному полі вітчизняної культурології.

СИНЕСТЕЗІЯ В СОЦІАЛЬНОМУ ПЛАКАТІ: КОГНІТИВНІ МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ

Юрій Олександрович Сосницький — 2025-03-27

У статті досліджується використання синестезії в дизайні соціальних плакатів через призму когнітивної психології. Розглянуто взаємозв’язок між багатосенсорним сприйняттям, пам’яттю та увагою в процесі візуальної комунікації. Аналізуються механізми когнітивного навантаження та їх вплив на ефективність соціальних плакатів. Підкреслюється значущість інтеграції візуальних, тактильних та інших сенсорних елементів у дизайні для посилення емоційного резонансу та формування довготривалого запам’ятовування. Висвітлено світові тенденції у використанні тривимірних, тактильних і AR-плакатів та їх вплив на глядацьке сприйняття. Особливу увагу приділено ролі когнітивних механізмів у сприйнятті складних візуальних меседжів, які використовують асоціативні зв’язки та емоційні тригери. Розглянуто зв’язок між дизайном соціального плаката та поведінковими реакціями аудиторії, включаючи ефект когнітивного занурення та сприйняття реальності через багатосенсорні стимули. Окреслено перспективи подальших досліджень у сфері синестезійного дизайну, які можуть сприяти розширенню можливостей соціального плакату як ефективного інструменту візуальної комунікації. Окрему увагу приділено українському соціальному плакату, його візуальним традиціям та можливостям запровадження нових методик у сучасний дизайн. Наведено приклади креативних плакатів, що демонструють принципи синестезії та когнітивної взаємодії, включаючи роботи, які використовують оптичні ілюзії, інтерактивні елементи та асоціативні метафори. Описано рекомендації для дизайнерів, що допомагають створювати ефективні соціальні плакати, здатні викликати глибокий емоційний відгук і мотивувати аудиторію до дій. Доведено, що використання принципів когнітивної психології та синестезії в соціальних плакатах підвищує рівень їх впливовості, сприяючи залученню уваги глядачів, збереженню інформації в пам’яті та емоційному залученню в соціальні проблеми.

ЯК NETFLIX, HBO ТА ІНШІ СЕРВІСИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ІНТЕРАКТИВНІ ЕЛЕМЕНТИ

Денис Геннадійович Сучков — 2025-03-27

У контексті глобальної діджиталізації та мультиплатформеного контент-споживання стрімінгові медіа-сервіси типу Netflix, HBO Max, Amazon Prime Video, Hulu та Disney+ та їх функціональні еквіваленти впроваджують інтерактивні механіки як парадигмальну зміну традиційних моделей наративізації. Наративна нелінійність, детермінована варіативною участю глядача, корелює з постмодерністськими теоріями рецепції, що рефлексують на автономізацію аудиторії та її імпліцитну автореференцію. Актуалізація цієї трансформації зумовлюється еволюцією медіаспоживання, зокрема крізь призму гіпермедіатизації та занурення в когнітивно-перцептивний дискурс. Методологічна база дослідження базується на герменевтичному аналізі інтерактивних кінематографічних продуктів, доповненому інструментарієм семіотики, дискурс-аналізу та концептів нарративології. Результати дослідження засвідчують, що імплементація інтерактивних елементів у кінематографічний дискурс здійснюється крізь призму множинних наративних модулів, які уможливлюють багатовекторну реінтерпретацію фабули. Виявлено, що когнітивне залучення аудиторії детермінується комбінацією ітеративних виборів та алгоритмічного аналізу поведінкових патернів, що своєю чергою сприяє персоналізації контентного досвіду. Емпіричний матеріал засвідчує тенденцію до субверсії традиційного кінематографічного синтаксису, що корелює з дигітальним габітусом сучасного реципієнта. Аналіз отриманих даних уможливив екстраполяцію висновків щодо трансгресії лінеарної диегезисної структури на користь мережевої нелінійності, детермінованої діалогічністю глядацького вибору. Результати дослідження актуалізують необхідність подальшого наукового осмислення постмедіального континууму, в межах якого інтерактивні механізми детермінують нові горизонти аудіовізуального контенту. Перспективи подальших досліджень включають аналіз когнітивно-нейрофізіологічних аспектів взаємодії з інтерактивним кінематографом, а також впливу подібних механізмів на соціокультурну динаміку та репрезентацію ідентичності в цифрову епоху.

ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ЕПІСТОЛЯРІЙ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ В ГУМАНІТАРИСТИЦІ

Катерина Олександрівна Тімофєєва — 2025-03-27

Стаття присвячена висвітленню значення епістолярного доробку письменників у світлі сучасної гуманітаристики. Насамперед варто наголосити на винятковому значенні епістолярного масиву документів для вивчення життєпису і творчості непересічних особистостей, якими є художники слова. Лист повністю вивільняється від риторичних умовностей, орієнтує автора на вільне самовираження, відображаючи особливості його світогляду. Це дає змогу по-новому, з урахуванням психологічних і соціологічних аспектів розкрити духовний світ митця. У статті проаналізовано низку авторитетних джерел, що окреслюють актуальність зазначеної проблематики і розглядають письменницьку епістолу з позиції жанрового феномену. Оскільки головна роль листа полягає у передачі інформації, яка спрямована від адресанта до адресата. То головна увага прикута саме до учасників комунікаційного процесу, а саме: адресанта – автора листа, учасника акту комунікації, який відправляє чи скеровує кореспонденцію (інформацію) і адресата – отримувача кореспонденції, учасник акту комунікації, до якого спрямована кореспонденція (інформація).У підсумку констатовано, що епістолі притаманна поліфонічність і лист є не лише історичним, архівним джерелом, а й цінним унікальним надбанням культурної спадщини, особливо, коли це стосується саме письменницької кореспонденції. Вивчення письменницького епістолярію базується на фактографічному аспекті, оскільки сучасні дослідники використовують листи здебільшого як додатковий біографічний матеріал на рівні з документами, статтями, щоденниками, спогадами, що висвітлюють певний культурно-історичний пласт.

ЦИФРОВИЙ КОНТЕНТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ЦИФРОВОЇ ІНКЛЮЗІЇ

Ірина Григорівна Швець — 2025-03-27

Статтю присвячено з’ясуванню основних культурних тенденції, що формують цифровий маркетинг, а також виявленню характеристик рекламних відеороликів як виразників ідеї інклюзивності в креативних індустріях. Акцентовано, що, зважаючи на масштаб поширення цифрових технологій, йдеться не просто про інклюзію, а про цифрову інклюзію, яка набуває специфічних ознак у кожній із культурних і креативних індустрій, зокрема і в рекламній, реалізуючись у цифровому маркетингу. Відзначено, що реалізація концепції різноманітності, справедливості та інклюзії рекламної індустрії передбачає підвищення обізнаності, розуміння своєї аудиторії, коригування повідомлення, збирання ідей та конкретні зміни. Наведено показові приклади застосування принципів цифрової інклюзії під час рекламних кампаній, проведенні різних заходів тощо закордонними організаціями, які є найбільш успішними в галузі інклюзивного цифрового маркетингу. Наголошено, що культурні тенденції суттєво впливають на цифровий маркетинг, формуючи його стратегії, оскільки від кампаній у соціальних мережах до дизайну вебсайтів культурні аспекти можуть створити або зруйнувати повідомлення бренду, що резонує з його аудиторією. У висновках наведено основні культурні тенденції, що формують цифровий маркетинг (зростання акценту на різноманіття та інклюзивність; перехід до емпіричного і захопливого контенту), а також відзначено характеристики інклюзивних рекламних відеороликів.

ЕВОЛЮЦІЯ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИХ ПРАКТИК УКРАЇНИ

Михайло Анатолійович Швець — 2025-03-27

У роботі проаналізовано вплив соціально-політичних трансформацій та технологічних інновацій на культурно-мистецькі практики в Україні після здобуття незалежності. У роботі акцентовано на тому, що значні політичні події, як-от Помаранчева Революція та Революція Гідності, стали каталізаторами для активізації мистецької діяльності. Мистецькі твори, створені в ці періоди, стали потужними засобами висловлення протесту і соціальної критики, відображаючи виклики, з якими стикалася країна. Художники, письменники та інші митці використовували свої роботи для трансформації національної ідентичності та підвищення соціальної свідомості, адаптуючи традиційні жанри до нових контекстів і проблем. Дослідження було також зосереджено на технологічних інноваціях, що виникають у культурному просторі. Дослідження свідчить про те, що в процесі глобалізації митці інтегрують новітні технології, зокрема цифрові платформи, соціальні мережі та мультимедійні формати, у свої творчі процеси. Це не лише розширило можливості для художнього вираження, але й сформувало нові моделі взаємодії з аудиторією. Інтерактивні інсталяції, онлайн-кампанії та відеоарт стали новими формами соціального активізму, за допомогою яких митці звертають увагу на нагальні соціальні проблеми, як-от війна, бідність, екологічні питання та права людини. Дослідження підкреслило, що культурна продукція в Україні не лише відображає, але й активно формує соціальні зміни, демонструючи цінність мистецтва як механізму для розуміння та реагування на виклики сучасності. Робота запропонувала всебічний огляд синергії мистецтва, суспільства і технологій, акцентуючи на спільному вкладі в процеси демократизації та культурного розвитку, які вони вносять. Завдяки такому підходу, дослідження надало можливість краще осягнути сучасну культуру української держави та її еволюції в умовах глобальних тенденцій.

ПРАКТИЧНА ФІЛОСОФІЯ У ФОРМУВАННІ СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТИРІВ НОВОЇ АНТРОПОЛОГІЇ

Лідія Валеріївна Чорна — 2025-03-27

У статті підкреслюється роль практичної філософії у формуванні світоглядних орієнтирів людини у повсякденному бутті на фоні стрімкого розвитку штучного інтелекту. Наголошується на доцільності розуміння практичної філософії одночасно і як прикладної етики, і як ціннісно-нормативного фундаменту інституційних форм соціального буття людини. Крізь призму культурно-антропологічного та психологічного аспектів досліджуються наслідки втрати людиною довіри до самої себе, відмовляючись від використання здібностей власного розуму на користь засобів штучного інтелекту. У статті експлікується, що основними ціннісними орієнтаціями сучасного соціуму є утилітарність та прагматизм. Проведене дослідження підсумовується поглядом на філософію як на практичну цінність для людини. Адже практична філософія включає застосування основних філософських положень, концепцій, принципів під час здійснення пізнання, дослідження найрізноманітніших сфер життя крізь призму філософського аналізу та за допомогою наведеного інструментарію розв'язання конкретних реальних життєвих ситуацій, що має слугувати розвитку людини.

УПРАВЛІННЯ ОСВІТНІМИ ЗМІНАМИ У СФЕРІ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ У ПОЛЬЩІ 2012–2016 РР.

Йоанна Невядомська-Коцик — 2025-03-27

Подальші реформи щодо організації художньої освіти, основних навчальних програм і рамкових навчальних планів є великим викликом не лише через притаманний опір невідомій ситуації, але, перш за все, через спосіб управління змінами. З огляду на те, що реципієнтами освітніх змін є діти та молодь, до них слід готуватися зважено, визначаючи наслідки їх впровадження. Метою цієї статті є представити інноваційний менеджмент змін у сфері мистецької освіти, який полягав у передуванні впровадженню змін за допомогою пілотної програми, реалізованої в 2012–2016 роках вибраними музичними школами Польщі. Керівництво та вчителі пілотних шкіл отримали підтримку в навчанні від Центру освіти вчителів художніх шкіл, а діяльність шкіл, пов’язану з впровадженням нових рамкових навчальних планів і основних навчальних програм, була перевірена під час навчальних візитів. Спосіб написання нової базової навчальної програми виявився унікальним. Виняткову роль у процесі консультування запроваджених змін відіграли методичні радники, вперше призначені Міністром культури та національної спадщини у 2013 році. Громада висловлювала свої зауваження під час численних зустрічей. Пропозицію щодо змін у мистецькій освіті також було обговорено з Радою мистецької освіти, Конференцією ректорів мистецьких університетів, Спілкою польських композиторів, Інститутом музики і танцю та Польською музичною радою. Стратегія, яка визнавала автономію як цінність змін, призвела до великої різноманітності програм, незважаючи на однакову правову основу щодо рамкового плану навчання в початкових і середніх музичних школах. Унікальне управління змінами в мистецькій освіті принесло багаторівневі ефекти в мистецьку та соціальну сферу, використовуючи соціальну функцію музики – естетичну, виразну, освітню, ідентифікаційну, комунікаційну, інтеграційну, корисну та розважальну – у більшій мірі, ніж раніше. Освітня свобода давала можливість більшої індивідуалізації навчання, що є основою мистецького виховання.

ДО ПИТАННЯ РЕМЕЙКУ В КІНЕМАТОГРАФІ: ТЕХНІЧНІ ТА ХУДОЖНІ ВЛАСТИВОСТІ

Олександр Вікторович Безручко — 2025-03-27

В статті аналізуються передумови виникнення ремейку в період становлення кінематографу, коли процеси копіювання та перероблення були технічно притаманні етапу оптичної технології кіновиробництва. Перші ремейки з’явились із першими кіноспробами братів Люм’єрів, режисерів та винахідників апарату для запису рухомих зображень – сінематографу. Згодом ремейк утвердився як жанр, що передбачав перероблення, адаптацію або екранізацію літературного твору. Аналізуються роботи М. Драксмана, Т. Лейча, У. Еко, К. Веревіса, Ф. Джеймісона в галузі досліджень ремейку, адаптацій та трансмедійної розповіді. Досліджуючи ремейк, теоретики та історики кіно почасти змішують поняття «ремейк» з такими поняттями як «адаптація», «екранізація», «інтерпретація», «реінтерпретація» тощо. В статті обстоюється думка, що ремейк являє собою неоднозначне поняття, яке поєднує в собі жанр та творчий підхід, мистецьку стратегію перероблення, адаптації й ширше – трансформації – як літературних джерел, так і, власне, попередніх кінотворів. У ХХІ ст. із впровадженням цифрових технологій та створенням єдиного конвергентного інформаційного середовища, в якому художній твір може побутувати розподіленим між незалежними платформами та розвивати окремі свої частини в межах медіафраншизи, ремейк стає універсальним процесом трансформації, певною творчою стратегією митців в переказуванні класичних та популярних історій. Ремейк як дієвий спосіб повернення, перечитування та адаптації класичних сюжетів, образів та історій залишається провідною формою постмодерністського мислення в мистецькому середовищі, розвиваючи, змінюючи, актуалізуючи та оновлюючи класичну спадщину в сьогоденні.

КУЛЬТУРНА ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

Ольга Рафаілівна Копієвська — 2025-03-27

Мета статті – проаналізувати теоретичні підходи до розуміння процесу культурної деколонізації через призму трансформації бібліотечної справи в Україні. Методологія дослідження включає загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми, які дали змогу визначити та науково обґрунтувати наявні теорії, концептуальні підходи до розуміння таких понять, як: бібліотечна справа, деколонізація, культурна деколонізація. Застосування аксіологічного підходу дало можливість виявити в розглянутих теоріях міждисциплінарний характер, окреслити персоналізовані наукові позиції. Використання аналітичного методу сприяло виявленню міждисциплінарних практик культурної деколонізації, що є практично значущими для використання в процесах трансформації бібліотечної послуги відповідно до викликів української реальності. Наукова новизна полягає в здійсненні культурологічного осмислення процесу культурної деколонізації як важливого індикатора в процесах українізації бібліотечної справи. Висновки. Процес деколонізації має передбачати не тільки топонімічний зміст, а й культурний. Культурна деколонізація повинна стати одним з пріоритетних напрямів бібліотечної справи. Ціннісно виважена політика культурної деколонізації та ефективно сформований історико-культурний топонімічний ландшафт дозволить якісно вплинути на суспільну свідомість українців і вийти з радянської колонізації. Феномен деколонізації, культурної зокрема, через призму трансформації бібліотечної справи є темою сьогодення, її активного міждисциплінарного теоретико-практичного осмислення. Наведені авторські дослідження з проблематики практик і змісту процесів деколонізації публічного українського простору дали змогу констатувати про пріоритетність формування єдиного розуміння важливості деколонізації в Україні, основою якої має стати громадянська освіченість у питаннях необхідності й результативності таких процесів. Пріоритетність культурної деколонізації в діяльності закладів культури, бібліотечної системи зокрема, можна розглядати як стратегічно важливий процес у відродженні та збереженні унікальної української спадщини та позбутті імперської. Глибинні зміни деколонізації свідомості потребують дієвого практичного інструментарію як від різних зацікавлених інституцій, так і персональної пріоритетності людини-громадянина. А тому культурні практики, досвід працівників сфери культури можуть бути результативними та безцінними в процесах загальноукраїнської деколонізації.

РЕМЕЙК В КОНВЕРГЕНТНОМУ МЕДІАСЕРЕДОВИЩІ

Алла Олександрівна Ярошенко — 2025-03-27

В статті досліджується конвергентне середовище кінематографу як синтетичного виду мистецтва та засобу масової комунікації, аналізуються передумови виникнення популярної культури через розвиток медіа. Виявляється вплив кінематографу як індустріальної практики на сутнісні зміни в культурі загалом. Визначається, що кінематограф є не тільки індустріальною практикою зі створення кінофільмів, а ще й носієм і провідником смислів в естетичному та соціокультурному вимірі, які здатні глибоко впливати на суспільство, змінюючи та формуючи його морально-етичні принципи, норми та цінності. Кінематограф, що завдяки своїй специфіці являється одночасно видом мистецтва та засобом масової комунікації, виступає інструментом реалізації різноманітних цілей та формує ціннісні орієнтири й потреби в аудиторії. З розвитком цифрових технологій та переходом мистецтва у цифровий вимір виникають певні довготривалі проєкти на межі індустріальної та культурної практики, що отримали назву медіафраншизи, які підтримуються трансформаційною стратегією ремейку. Ремейк як загальна трансформативна стратегія виконує інтегративну функцію, поєднуючи усі ланки медіафраншизи між собою, розвиваючи їх незалежно. Кінофільм, стаючи частиною медіафраншизи, відображає характерні ознаки, які властиві медіа та стає носієм певних меседжів і образів, які прямо чи опосередковано формують етико-моральні принципи аудиторії. Кінематограф як синтетичний аудіовізуальний вид мистецтва та засіб комунікації, чинить надзвичайний вплив на аудиторію в контексті свого функціонування в техноцентричному суспільстві, здійснюючи м’який вплив та перетворення усталених для певного суспільства цінностей й стереотипів світосприйняття, що при- зводить до зміни соціокультурної реальності та культурної парадигми певного суспільства.