ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У ПРОСТОРІ МИСТЕЦТВА: ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ПОТЕНЦІЙНІ НАСЛІДКИ

Анотація

Використання штучного інтелекту у творчій діяльності суттєво трансформує сучасні мистецькі практики, ставить під сумнів класичне поняття «автор», програмує новий ландшафт художньої культури. У статті проаналізовано міркування таких культурологів як Л. Манович (Lev Manovich), E. Аріеллі (Emanuele Arielli), М. Боден (Margaret Boden), А. Міллер (Arthur I. Miller), Л. Парізі (Luciana Parisi), Ю. Хуей (Yuk Hui), Х. Штеєрль (Hito Steyerl) в аспекті осмислення ними можливостей та ризиків залучення штучного інтелекту у простір мистецтва. Мета статті – концептуалізація сучасного культурологічного дискурсу щодо творчого потенціалу та наслідків використання штучного інтелекту в художній діяльності. Порівняння та узагальнення теоретичних поглядів на роль ШІ в контексті артпрактик здійснено методами системного та компаративного аналізу. З’ясовано, що ШІ визначається як чинник трансформації авторства та художньої цінності твору мистецтва. Констатується криза суб’єктності, нова онтологію художнього твору, зміна в етичному і аксіологічному вимірах естетичного сприйняття, перетворення ШІ з інструмента творення на співтворця, що нівелює межі між людським інтенційним мистецтвом та алгоритмічною генерацією. Зазначено, шо кристалізується тенденція до трансформації ШІ як співавтора, переміщення акценту з промпт-інженерії на кураторство і критичну оцінку машинного контенту. Окреслено амбівалентні наслідки інтеграції ШІ в мистецький простір. До конструктивних чинників віднесено інтенсифікацію інформаційних процесів, вивільнення часу для апікальних форм креативності, демократизацію доступу до художніх практик. Натомість негативні наслідки пов’язують із когнітивною пасивністю, ерозією автентичності, нівелюванням емпатії та поглибленням цифрової нерівності. Формується тенденція Assisted Creation (допоміжне творення), яка детермінує перехід до нової моделі творчості. Наголошено, що в умовах глобальної цифровізації ШІ стає інструментом збереження культурної спадщини, архівування та популяризації культурних надбань, однак існує ризик «знеособлення» культури, гомогенізації художнього простору, тиражування культурних стереотипів, викривлення інформації та неетичного використання алгоритмів