КУЛЬТУРНІ ТА ОСВІТНІ УСТАНОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ 20–30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ОСЕРЕДКИ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ЕМІГРАЦІЙНОГО ЖУРНАЛУ «ТРИЗУБ»)
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.4.15Ключові слова:
українська діаспора, національна ідентичність, культурні осередки, наукова діяльність, освітні закладиАнотація
Статтю присвячено аналізу ролі культурних й освітніх установ української діаспори 20–30-х років ХХ століття як осередків збереження національної ідентичності. У цей період українці, які були змушені емігрувати через політичні та соціальні потрясіння, стикнулися з викликами збереження своєї культури та національної свідомості. У статті розглядається, як у складних умовах вигнання українська діаспора створювала культурно-освітні осередки, які ставали центрами відродження національної пам’яті та підтримки української ідентичності. На основі матеріалів еміграційного журналу «Тризуб» простежується діяльність різних освітніх, наукових та культурних закладів, що функціонували за межами України й відігравали важливу роль у формуванні національної спільноти. Автор аналізує вплив культурних ініціатив на процеси консолідації української діаспори. Розглядаються заходи з популяризації української культури в Європі, організація наукових зібрань, лекцій, емігрантських з’їздів, а також видання наукових праць українською та іншими мовами. Значне місце посідає аналіз діяльності освітніх закладів, які стали осередками інтелектуальної та культурної діяльності. Діяльність цих закладів сприяла об’єднанню українців навколо спільних національних цінностей, підтримувала культурну спадщину, забезпечувала науковий розвиток та виховання нових поколінь у дусі патріотизму. Наведені приклади показують, що навіть у складних умовах еміграції освіта та наука залишалися важливими пріоритетами для українців, сприяючи збереженню національної свідомості та підготовці до відновлення державності. У статті зроблено висновок про значущість культурних й освітніх ініціатив для підтримки української нації в умовах розпорошення, підкреслюючи, що ці осередки були важливими інструментами збереження національної пам’яті та ідентичності. У цьому контексті підкреслюється унікальна роль еміграційного видання «Тризуб», яке не лише документувало події, а й формувало інформаційний простір української діаспори, сприяючи поширенню національної ідеї та об’єднанню громади навколо спільних ідеалів.
Посилання
Відбувся перший Конгрес українського жіноцтва. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. URL: http://www.nbuv.gov.ua/node/4160.
Д. С. (1926). Наші школи. Тризуб. Ч. 12 (12). С. 10–13.
Кравченко, О. Л. (2014). Сучасна українська еміграція та її завдання С. Петлюри як джерело вивчення української видавничої справи 20-х рр. ХХ ст. Наукові записки Інституту журналістики. Т. 54. С. 282–285.
Кілька слів про історію Пласту у Франції. Історичний пластовий блог. URL: https://100krokiv.info/2017/10/kilka-sliv-pro-istoriyu-plastu-u-frantsiji/.
Ключковська, І. Фактори збереження національної ідентичності українців Франції URL: https://miok.lviv.ua/?p=375.
Кононенко, Х. (1926). Вражіння з Канади. Тризуб. Ч. 21 (21). С. 6–11.
Лотоцький, О. (1925). Наші видавництва. Тризуб. Ч. 9 (9). С. 14–17.
Лотоцький, О. (1925). Наші школи. Тризуб. Ч. 6 (6). С. 10–12.
Мартинюк, І. (1939). Праліс шумить (лист з Парагваю). Тризуб. Ч. 34-35 (684-685). С. 24–25.
Науменко, К. Є. (2007). КАЛІШ, табір для інтернованих вояків Армії УНР 1920–1924. Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; НАН України. Інститут історії України. К.: Наукова думка, 528 с.: іл. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kalish.
Нечай, С. (1939). Пласт на чужині. Тризуб. Ч. 14–15 (664-665). С. 11–15.
Пересунько, Т. Залюблений у мистецтво головнокомандувач. Локальна історія. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/zaliublenii-u-mistetstvo-golovnokomanduvach/.
Присутній. (1926). Свято української культури в Кракові (лист із Польщі). Тризуб. Ч. 14 (14). С. 20–21.
Піскун, В. М. (2009). С. Петлюра як політичний лідер УНР в умовах еміграції: міжнародний і український контексти. Український історичний журнал. № 3. С. 4–14.
Суший, О. В. Культурно-символічні засади національної ідентичності URL: https://bit.ly/3xVJzdN.
Тимошик-Сударикова, А. М. (2012). Редакційна політика паризького журналу «Тризуб» (1925–1940 рр.) : дис. … канд. наук із соц. комун. : 27.00.04. Київ : КНУ, 384 с.
Український науковий інститут в Берліні. (1927). Тризуб. Ч. 7 (65). С. 12–15.
Українська жінко! (1934). Тризуб. Ч. 18 (424). С. 11–12.
Х. Шкільництво в українській станиці в Каліші. (1939). Тризуб. Ч. 9 (659). С. 17–18.
Хміль, О. Видавнича діяльність українських осередків у Франції, Чехословаччині, Німеччині у рецепції журналу Тризуб. URL: https://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Z/Z2015/JRN/PDF/26.pdf
Яблонський, В. М. (2021). Діяльність державного центру УНР в екзилі (1920-1992 рр.) : дис. … докт. істор. наук : 07.00.01. Київ : Інститут історії України НАН України, 486 с.