ПРИНЦИП СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ РІВНОЗНАЧНОСТІ ЯК КРИТЕРІАЛЬНИЙ ЕКВІВАЛЕНТ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ КРАЇН І НАРОДІВ: ТРУДНОЩІ РЕАЛІЗАЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.4.30Ключові слова:
ієрархія соціокультурних пріоритетів, соціокультурна рівнозначність, ефективність взаємодії країн і народів, причинно-наслідкові зв’язки, смисловий еквівалент, світоглядний впливАнотація
Твердження, відповідно до якого ефективність взаємодії країн і народів істотно зумовлена чинником культури, є консенсусним майже для всіх парадигмальних підходів сучасного соціогуманітарного знання. Така безпрецедентна концептуальна єдність зумовлена загальновизнаним статусом культури як універсального інструмента, завдяки якому вид Homo sapiens спочатку виокремився з тваринного світу, а згодом отримав безпрецедентні конкурентні переваги перед іншими видами. Зрештою, уся історія людства виразно віддзеркалює концептуальну максиму, згідно з якою успіхи як людства загалом, так й окремих спільнот є наслідком здобутків у сфері культури, і успіхи ці були тим переконливішими, чим більше консенсусних ознак набувала ієрархія культурних пріоритетів. А що стосується регулярності, з якою впродовж усієї історії людської цивілізації раз у раз відтворювався цей причинно-наслідковий механізм, то вона спонукає до висновку про невипадковість й об’єктивну закономірність зазначеного еволюційного алгоритму. Концептуальна інтрига зберігається лише щодо методології, принципів і способів досягнення мети єдності ієрархії культурних пріоритетів, адже однієї і тієї ж мети в принципі можна досягти в різноманітний та навіть аксіологічно антагоністичний спосіб. Але якщо цієї мети досягти за рахунок застосування авторитарних, тоталітарних чи репресивних засобів переконання, то чи буде така єдність продуктивною? Це запитання є риторичним з огляду на очевидність негативної відповіді на нього. Інакше кажучи, мета єдності ієрархії культурних пріоритетів не є самодостатньою idea fixe: її досягнення тісно корелює з інструментарієм, якому віддають перевагу в процесі формування консолідованих уявлень про ієрархію культурних пріоритетів, а також з умінням ефективно застосовувати цей інструментарій суперечливих умов й амбівалентних обставин.
Посилання
Бауман, З. (2008). Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». 109 с.
Баюжева, А. (2017). Ментальність і соціокультурна сфера: природа взаємодії. Релігія та соціум. № 3–4. С. 142–150.
Баюжева, А. О. (2017). Ментальне оснащення суспільного розвитку як світоглядний феномен. Науковий вісник. Серія «Філософія». Харків : ХНПУ. Вип. 48 (частина ІІ). С. 106–115.
Гурківська, А. І. (2022). Політична дійсність в епоху постправди: змістовно-функціональні особливості. Дис. … доктора філософії за спеціальністю «052 – Політологія». Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Київ. 288 с.
Лісовий, В. (2001). Дискусія як спілкування в контексті «проблемного поля». Український гуманітарний огляд. Вип. 5. С. 3–12.
Матусевич, Т. В. (2024). Філософська парадигма наукової освіти: стратегії і практики розвитку відповідального громадянства. Дис. … доктора філос. наук за спец. 09.00.10 – філософія освіти. Український державний університет імені Михайла Драгоманова, Київ. 420 с.
Нагорна, Л. П. (2011). Соціокультурна ідентичність: пастки ціннісних розмежувань. Київ : ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України. 272 с.
Рафальський, О. О., Самчук, З. Ф. (2018). Цивілізаційні перехрестя сучасного суспільства. Київ : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. 688 с.
Самчук, З. Ф. (2020). Текст політики на тлі цивілізаційних контекстів і підтекстів як відсутній елемент освітнього дискурсу. Освітній дискурс: збірник наукових праць / Голов. ред. О. П. Кивлюк. Київ : ТОВ «Науково-інформаційне агентство «Наука-технології-інформація». Випуск 24 (6). С. 7–22.
Сливінський, А. (2024). Соціокультурна взаємодія як фактор еволюціонування людства. Вища освіта України. № 2. С. 14–27.
Стражний, О. (2008). Український менталітет. Ілюзії. Міфи. Реальність. Київ : Книга. 368 с.
Ферґюсон, Н. (2020). Глобальний занепад. Як помирають інститути та економіки. Київ : Наш Формат. 144 с.
Чорномаз, Б. (2014). Український національний менталітет – остання барикада. Київ, Умань : Талком. 636 с.
Bernays, E. L. (2004). Propaganda. Ig Publishing. 175 р.
Canetti, E. (1984). Crowds and Power. Farrar, Straus and Giroux. 496 р.
Cooke, N. A. (2018). Fake News and Alternative Facts: Information Literacy in a Post-Truth Era. ALA Editions. 48 р.
Dice, M. (2020). Hollywood Propaganda: How TV, Movies, and Music Shape Our Culture. The Resistance Manifesto. 342 р.
Ellul, J. (1973). Propaganda: The Formation of Men’s Attitudes. Vintage. 352 р.
Le Bon, G. (2002). The Crowd: A Study of the Popular Mind. Dover Publications. 160 р.
Lippmann, W. (2020). Public Opinion. Digireads.com Publishing. 224 р.
Moore, L. (2018). Manipulation: 6 Manuscripts – Mind Control, Hypnosis, Manipulation, How To Analyze People, How To Secretly Manipulate People, Human Psychology. Create Space Independent Publishing Platform. 396 р.
Rauch, J. (2021). The Constitution of Knowledge: A Defense of Truth. Brookings Institution Press. 280 р.
