ІНТЕРМЕДІЇ ЯКУБА ҐАВАТОВИЧА: ДИЛЕМИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.4.42Ключові слова:
інтермедії, сценічна культура, шкільна драма, Якуб Ґаватович, українське бароко, сміхова культураАнотація
Статтю присвячено проблемі інтерпретації інтермедій Якуба Ґаватовича як перших українськомовних зразків української сценічної культури. Простежуючи рецепцію творчості Ґаватовича в працях ключових дослідників барокової культури автори дійшли висновку про значну міфологізацію творчого спадку Я. Ґаватовича, його хибну інтерпретацію низкою дослідників ХХ століття, що призвело до «консервації» викривленого образу барокової інтермедії у вітчизняній культурологічній науці. Однозначний висновок щодо місця інтермедій Я. Ґаватовича в сценічному мистецтві Речі Посполитої дав ще польсько-німецький історик культури Александер Брюкнер на зламі ХІХ–ХХ століть. Ці висновки послідовно доповнювали протягом першої третини ХХ століття, а остаточного оформлення набули у фундаментальній «Історії польської культури». Я. Ґаватович не був першим, хто використав «руську» (українську) мову як мову героїв інтермедій – ця практика була поширена ще в ренесансовій літературі. Не був оригінальним і сюжет основної «Трагедії» львівського письменника – Брюкнер простежив одразу кілька аналогій, що дійшли до нас не тільки в рукописних списках, а й були опубліковані. Українсько-американський літературознавець Джордж Грабович у 70-х рр. ХХ століття, реферуючи доробок Михайла Возняка та Дмитра Чижевського, зробив висновок про хибність інтерпретацій українських істориків літератури щодо не тільки змісту та значення інтермедій Ґаватовича, а і їх авторства. Включення Якуба Ґаватовича до наративу історії української сценічної культури, на нашу думку, зумовлене походженням автора та українськомовністю його персонажів, що хибно сприймалося українськими дослідниками як маркери самоідентифікації як самого Ґаватовича, так і його героїв. Натомість українську мову в польській бароковій шкільній драмі використовували для посилення комічного ефекту та кращого засвоєння твору серед глядачів ярмаркових вистав. У висновках звертається увага на актуалізацію питання комплексного текстологічного та компаративного дослідження «Трагедії» Ґаватовича з метою остаточної деміфологізації проблеми зародження українського театру та місця барокової шкільної драми в цьому процесі.
Посилання
Веселовська, Г. (2022). Вистава за текстами Якуба Гаватовича у Кам’янці-Струмиловій 1619 року як sitespecific театр. Мистецтвознавство України, 22, 8–11.
Возняк, М. (1919). Початки української комедії (1619–1819). Львів : Видання «Всесвітньої Бібліотеки».
Інтермедії Якуба Ґаватовича 1619 року. (1922). О. Шахматов, А. Кримський (Eds.), Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини XI-XVIII в.в. (pp. 173–179). Київ : Видавниче Т-во «Друкар».
Пелешенко, Н. (2020). Інтермедії до драми Якуба Ґаватовича в романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу або ж Мамай і чужа молодиця». І. Ісіченко (Упор.), Сміхова культура старої України: збірник наукових статей, (pp. 176–196). Харків : Акта.
Чижевський, Д. (1942). Історія української літератури. Кн. 2. Прага : Видавництво Юрія Тищенка.
Brückner, A. (1890). Polnisch-russische Intermedien des XVII. Jahrhunderts. Berlin: s.n.
Brückner, A. (1908). Dzieje literatury polskiej w zarysie. T. 1. Warszawa: Geberthner i Wolff.
Brückner, A. (1931). Literatura polska: początki – rozwój – czasy ostatnie. Warszawa: Trzaska.
Brückner, A. (1939). Dzieje kultury polskiej. Polska u szczytu potęgi. T. 2. Warszawa: Wydawnictwo J. Przeworskiego.
Grabowicz, G.G. (1977). Toward a History of Ukrainian Literature. Harvard Ukrainian Studies, 1 (4), 407–523.
Moser, M. (2024). Grundzüge einer Geschichte der ukrainischen Sprache. P. Deutschmann, M. Moser, A. Woldan (Eds.), Die Ukraine – vom Rand ins Zentrum, (pp. 53–76). Berlin: Frank & Timme.
