ПРИРОДА І КУЛЬТУРА В ОПТИЦІ «НОВОЇ АНТРОПОЛОГІЇ»
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2023.2.40Ключові слова:
природа, культура, cogito, самість, репрезентація, мультикультуралізм, мультинатуралізм.Анотація
У статті аналізується опозиція «природа – культура» в контексті «нової антропології». Взаємовідносини між природою і культурою потребують оновлення дискурсу, адже західна механістична інтерпретація природи підлягає критиці. Новаторську методологію дослідження пропонує «нова антропологія» Б. Латура, Е. В. де Кастро, Е. Кона, Т. Юнкапорти, Ф. Десколи, Т. Мортона, наукові праці яких знаходяться під значним впливом спадку К. Леві-Строса. Дихотомія «природа – культура» виявилась відчутною когнітивною перепоною для розвитку соціальних і гуманітарних наук. Спроба обґрунтувати винятковість людини у порівнянні з іншими живими істотами зазнала поразки. Розширення антропології за межі людини припускає такий методологічний підхід, який дозволяє не обмежуватися суто людськими якостями – мовою, культурою, історією, а фокусує увагу на нелюдських істотах і розмаїтті зав’язків між ними і людиною. Нелюдські форми життя теж задіяні у процес репрезентації світу, вони володіють агентністю, яка виходить за межі людини. Такі репрезентації, в доповнення до символічної (властивої людині), притаманні усім формам життя. Семіотичність властива усім біологічним процесам. Символічна референція є емерджентною динамікою, вкладеною у більш широкий семіозис життя, із якого вона походить і від якого залежить. З’ясовано, що «нові антропологи» пропонують розширене розуміння самості. Вони експлікують щільну багатовидову екологію самостей, куди входять не тільки люди, тварини та рослини, але й безліч елементів, що формують життя. Щоб уважатися самістю, не обов’язково включати в себе символічну референцію, суб’єктивність чи свідомість, які ми зазвичай пов’язуємо з репрезентацією. Самість не обов’язково співпадає з межами організму, а може розподілятися і серед тіл. Нелю́дські організми є самостями, а біотичне життя – знаковим процесом. Самість не тільки можна репрезентувати, але вона й сама репрезентує. Існує безліч природ, однак є тільки одна культура – перспектива, яку приймає будь-яка самість, людська чи нелю́дська. Культура в цьому сенсі є перспективою самості і самостей. Констатовано, що мультикультуралістська парадигма ґрунтується на одиничності природи, яка гарантує об’єктивну всезагальність тіл і тілесної субстанції, і на множинності культур, які породжені суб’єктивною особливістю свідомостей та означуваних. Новий підхід, навпаки, припускає єдність духу й різноманітність тіл. У проєктах «нових антропологів» мононатуралізм змінюється на мультинатуралізм. Це свідчить про неминучу поразку мультикультуралізму, оскільки останній виступає як додаток до мононатуралізму. Наголошено, що наша культура і наше бачення природи – всього лише окремий випадок у вигадливій конфігурації безлічі картин світу, в загальній гаммі «метафізик». Ми не маємо права вважати наше сприйняття світу єдино істинним, а тому еталонним.
Посилання
Бауман З. Модерність і Голокост / пер. з англ. К. Диси. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА. 344 с.
Castro, E. V. de. (2014). Cannibal Metaphysics. For a Post-structural Anthropology / edited and translated by Peter Skafish. Minneapolis : Univocal Publishing. 229 p.
Courtés, J. (1973). Lévi-Strauss et les contraintes de la pensée mythique: une lecture sémiotique des «Mythologiques». Univers sémiotiques. Pari s: Mame. 187 p.
Дерида, Ж. (2004). Письмо і відмінність / пер. з фр. В. Шовкуна. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи». 602 с.
Descola, Ph. (2005). Par-dela nature et culture. Paris : Editions Gallimard. 792 p.
Hawking, St., Mlodinow, L. (2010). The Grand Design. New York : Bantam Books. 198 p.
Kac, E. (1998). Transgenic art. URL: http://www.ekac.org/transgenic.html.
Kohn, E. (2013). How Forests Think. Toward an Anthropology Beyond the Human. Berkeley, Los Angeles, London : University of California Press. 267 p.
Latour, B. (2004). Politics of Nature. How to Bring the Sciences into Democracy / translated by C. Porter. Cambridge, Massachusetts; London, England : Harvard University Press. 307 p.
Latour, B. (2005). Reassembling the Social. An Introduction to Actor-Network-Theory. New York : Oxford University Press. 301 p.
Levi-Strauss, C. (1999). Race et histoire. Paris : Denoël. 129 p.
Morton, T. (2007). Ecology without Nature. Rethinking environmental aesthetics. Cambridge, Massachusetts; London, England : Harvard University Press. 249 p.
Schaeffer, J.-M. (2005). La these de l’exception humaine et le prometheisme de la connaissance. Communications. № 78. P. 189–209.
Yunkaporta, T. (2019). Sand Talk: How Indigenous Thinking Can Save the World. Melbourne : The Text Publishing Company. 224 pp.
