ІНТЕГРАЦІЯ ПРОТЕСТАНТІВ У ПУБЛІЧНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ: БАПТИСТИ, П’ЯТИДЕСЯТНИКИ, АДВЕНТИСТИ (1991 – ДОТЕПЕР)

Анотація

У статті здійснено комплексний історико-релігієзнавчий аналіз процесу інтеграції провідних протестантських спільнот України – баптистів, п’ятидесятників та адвентистів сьомого дня у публічний простір держави від моменту здобуття незалежності у 1991 році до сучасного періоду. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує історичний, соціологічний та релігієзнавчий аналіз трансформації ролі протестантських громад у суспільстві. Обґрунтовано ключову тезу роботи, відповідно до якої подолання протестантами маргінального статусу, успадкованого від радянської доби, відбулося переважно не через політичну активність чи участь у владних структурах, а завдяки послідовному розвитку соціального служіння (дияконії), яке стало основним механізмом суспільної присутності та легітимації. Простежено еволюцію соціальних практик від епізодичних гуманітарних ініціатив початку 1990-х років до формування професійних благодійних організацій, медичних закладів, реабілітаційних програм та розгалужених волонтерських мереж. Також розкрито конфесійні особливості соціальної діяльності, а саме розвиток центрів реабілітації та соціальної адаптації у баптистському середовищі, активізацію волонтерського руху й капеланського служіння серед п’ятидесятників, а також інституціоналізовані моделі медичної й гуманітарної допомоги в адвентистській традиції, зокрема через діяльність ADRA Ukraine та медичних ініціатив на кшталт клініки «Ангелія». Показано, що участь протестантських громад у допомозі внутрішньо переміщеним особам, евакуаційних операціях, гуманітарному забезпеченні населення та підтримці військових сприяла закріпленню їхнього статусу як важливих акторів громадянського суспільства та чинників національної стійкості. Зроблено висновок, що модель «служіння замість політики» стала ефективною стратегією інтеграції протестантських спільнот у публічний простір України.