КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ВЗАЄМОВПЛИВІВ ВЕРНАКУЛЯРНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ Й УКРАЇНСЬКОЇ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В ГАЛИЧИНІ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню їдишської вернакулярної танцювальної традиції як значущого чинника міжкультурної динаміки Галичини – регіону з глибоко вкоріненою традицією співіснування єврейської, української, польської й інших етноконфесійних спільнот. У центрі уваги – розкриття феномена танцю як утілення культурної пам’яті, засобу символічної репрезентації спільноти, носія тілесного знання й каналу міжетнічної комунікації. Вернакулярна єврейська танцювальна культура розглядається не лише як частина святкової чи обрядової практики, а як складна форма соціального висловлювання, що формувалася у взаємо- дії з навколишнім поліетнічним середовищем. Методологічно дослідження спирається на міждисциплінарний підхід, який поєднує історико-культур- ний аналіз, польові етнографічні матеріали, фольклорні джерела, а також сучасні підходи до тіла, утілення (embodiment) і колективної пам’яті. Застосування концепції танцю як «утіленого архіву» (embodied archive) дає змогу простежити, як через рух і ритм актуалізуються уявлення про ідентичність, спільність і відмін- ність, як закріплюються й передаються досвід травм, радості, опору, адаптації. Окрема увага приділена формам взаємодії між єврейською та українською танцювальними традиціями. Проаналізовані ритуальні й структурні подібності весільних, святкових та обрядових танців, що свідчать про культурну взаємну проникність і спільне поле тілесної взаємодії. Танцювальні практики розглядаються як діалогічні, пластичні, здатні до адаптації й трансформації в умовах багатокультурності. Окреслено вагому роль клезмерської музики як акустичного простору, що об’єднує танцювальну імпро- візацію, соціальну взаємодію й тілесну експресію. У контексті хасидської містики танець осмислюється як форма сакрального переживання, у якій тілесність перетворюється на засіб духовного піднесення. Проаналі- зовано функціонування єврейського соціального танцю як засобу конструювання колективної ідентичності в межах спільноти й у контакті з іншими етнічними групами. Дослідження сприяє поглибленому розумінню процесів перехрещення фольклорних традицій, вияв- ляючи танець як важливий маркер культурного обміну й засіб міжетнічного діалогу. Отримані результати засвідчують вагомий внесок єврейської танцювальної культури у формування багатошарового культурного ландшафту Галичини та розширюють уявлення про тілесні практики як ключовий ресурс культурної спад- щини регіону.