СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІЙНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ОРКЕСТРІВ В ІСТОРИЧНОМУ ДИСКУРСІ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.44Ключові слова:
військовий духовий оркестр, функційність музичного виконавства, соціокультурна характеристика, психоемоційні впливи оркестру, амбівалентність сприйняттяАнотація
У роботі досліджено багатовекторну функційність військового оркестру, яка є культурологічним феноменом. Його унікальність виявляється в універсалізмі й позиціонується звуковою екстраполяцією соціального менталітету, а в культурологічному сенсі амбівалентність функційності військового оркестру становить акустичну інтерпретацію суспільного буття. Інтеграційні можливості функційності військової музики позиціонуються образно-стильовим підґрунтям семантики, жанровості та лексики цивільної оркестрової музики. Дослідження в галузі точних, природознавчих наук, збагативши культурологію та мистецтвознавство новими даними, створили можливість оновлення соціокультурних характеристик діяльності військового оркестру, оцінити його функційність в історичному дискурсі, яка розглядається з позицій асиміляції та ретрансляції багатовекторних ментальних і соціокультурних зрушень. Більшість спостережень викладено як результат власних компаративного, дедуктивного, структурного кволітативного та наративного аналізів і їх оцінки методом рефреймінгу. На хвилі державного становлення виникла нагальна потреба перегляду численних наукових стереотипів, а історико-політичні події останнього десятиліття зробили надважливою військову парадигматику. У такому контексті вплив мистецтва і, зокрема, музики на психоемоційний клімат суспільства набув винятково вагомого значення. Військовий духовий оркестр позиціонується як художньо-організаційний провідник духовно- ідеологічної концепції власної держави. Вперше в українське дослідництво вводиться як соціокультурний об’єкт виконавська діяльність військового оркестру. Стислий огляд поліфункційності військово-оркестрового виконавства репрезентує широкий спектр питань гідних окремого культурологічного дослідження.
Посилання
Герасимова-Персидська, Н. (1998). Нове в музичному хронотопi кiнця тисячолiття. Музична україністика в контексті світової культури. Українське музикознавство: зб. статей. Київ: НМАУ iм. П. I. Чайковського, (28). С. 32–47.
Дейвіс, Норман. (2001). Європа: Історія (Таращук, Коваленко, Пер.; 2-ге вид.). Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи». 1463 c.
Гісем, О., Мартинюк, О. (2006). Всесвітня історія від найдавніших часів до початку ХХ століття. Навчальна книга – Богдан. 736 с.
Катрич, О. (2003). До питання визначення поняття «інтонаційна атмосфера музичного твору». Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Вип. 27. С. 43–47.
Кондзьолка, В. (2001). Історія середньовічної філософії. Львів: Світ. 320 c.
Коханик І. (2002). Музичний твір: взаємодія стабільного і мобільного в аспекті стилю. Музичний твір: проблема розуміння. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. С. 44–51.
Мельник, Л. (2002). Initio-модус бароко або за ким залишаються знаки епохи. Молоде музикознавство, (7), С. 4–11.
Романовський, Я. (2008). Проблеми становлення системи підготовки спеціалістів військово-оркестрової служби у Збройних силах України. Вісник Нац. універ. «Львівська політехніка», (612: Держава та армія.). С. 190–195.
Созанський , Ю. (2008). Музична семіотика. Сполом. 522 с.
Цюлюпа, Н., Кісюк, В. (2020). Інтонаційність військової музики, як акустичний феномен. Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя, (12). С. 141–145.
Хованець, М. (2005). Спеціально-стройова підготовка диригента: навч.-метод. посібник. ЛВІ. 150 c.
Хованець, М., Ребендяга, В., & Горман, О. (2014). Служба військового диригента в строю: навч.-метод. посібник. Львів: АСВ. 196 с.
Шабутін, С., Хміль, С., & Шабутіна, І. (2006). Зцілення музикою. Тернопіль : Підручники і посібники. 192 с.
Шишка, О. (2002). Наше місто – Львів: посіб. з курсу “Львовознавство”: У 2 ч. Ч. 1. Центр Європи. 713 с.
