ОСОБЛИВОСТІ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ В АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ ПЕРІОДУ КЛАСИКИ

Анотація

Стаття присвячена розгляду критичного мислення як феномену, основні особливості якого, як показано в цій роботі, склались у період класичного періоду античної філософії. Філософське визначення критичного мислення постає у вигляді складного комплексного завдання. Можемо говорити про три точки уваги: перша – операціональна; критичне мислення має бути раціональним, логічно обґрунтованим, цілеспрямованим; друга – аксіологічна, має бути готовність людини до критичного перегляду своїх глибинних ціннісних переконань та світоглядних настанов; третя – соціальна, можливість доводити свою думку, не завжди погоджуватись із загальноприйнятими речами, чути та розуміти інших. Крім того, можна говорити про: 1) критичне мислення як динамічний процесуальний феномен; 2) критичне мислення як метод; 3) критичну думку як сформований та усталений феномен. Ці значення, на нашу думку, постали ще в класичній античній філософії. Сократ намагався привернути увагу співрозмовників до відомих речей та наповнити їх новими сенсами, які перевертали традиційні погляди. Аксіологічний та соціальний смисл критичного мислення був закладений саме Сократом. Платон продовжує лінію свого вчителя, але розвиває методологічний інструментарій критичного мислення, показує хиби, які можуть заважати отриманню істинного знання: небажання почути іншого або навіть острах перед думкою іншого; схильність людини входити в такий стан, коли емоції переважають розум; прийняття правдоподібності без будь-яких доказів; звуження кола підтверджень та аргументів для отримання знання, що призводить до неповноти доказів; нечесність. Операціональний смисл критичного мислення розвивається Арістотелем, який вважав, що людина має не пригадувати смисли, а вчитись на досвіді їх формулювати, розуміючи, що критичне мислення має свої особливості, немає вічних і єдиних смислів, вони можуть бути альтернативними.