ФЕНОМЕН МІСТА СЛАВУТИЧ У РАДЯНСЬКІЙ ПАРАДИГМІ КОМУНІСТИЧНОГО МАЙБУТНЬОГО
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2023.4.19Ключові слова:
місто майбутнього, радянська пропаганда, післявоєнний модернізм, міський простір, місто, архітектура, пропаганда, радянський колоніалізм, радянська людинаАнотація
У статті проаналізовано місто Славутич як взірець міста майбутнього у радянській комуністичній ідеології. Розглянуто історію та причину появи міста – від початку 1970-х та побудови Чорнобильської АЕС та міста Прип’ять до техногенної катастрофи на атомній електростанції, проєктування та будівництва Славутича та розпаду Радянського Союзу. Описано містобудівні, архітектурні, мистецькі та історичні особливості Славутича, зокрема унікальні квартали міста: Тбіліський, Бакинський, Єреванський, Вільнюський, Ризький, Талліннський, Чернігівський, Київський, Печерський, Добринінський, Поліський (раніше – Московський), Дніпровський (раніше – Білгородський), Деснянський (раніше – Ленінградський, згодом Невський). Виявлено інноваційні підходи, які були використані у проєктуванні та будівництві міста, зокрема: загальне гуманістичне планування міста радіальним типом, широко розвинена соціальна інфраструктура у кварталах (освітні заклади, заклади соціальної інфраструктури, сквери), збереження лісових дерев під час будівництва та перша у Радянському Союзі система велодоріжок. Детально простежено, як мистецькі національні особливості різних республік (Грузинська РСР, Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Литовська РСР, Латвійська РСР, Естонська РСР), що брали участь у будівництві міста, увиразнюють міський простір Славутича на противагу типовій радянській стандартизації усього, що пов’язано з мистецтвом і архітектурою зокрема. Проаналізовано, як радянська пропаганда використовувала побудову міста за 2 роки, участь у побудові багатьох республік як потужні символи непорушності економіки СРСР та «дружби народів» на фоні глибокої економічної кризи та протестних настроїв населення у другій половині 1980-х. Визначено, як місто розвивається сьогодні та чому варто серйозно вважати його унікальним архітектурним музеєм під відкритим небом та цінним для української спадщини.
Посилання
Bykov A., Gubkina I. (2019). Buildings and structures in Ukraine 1955–1991. Kyiv. Osnovy Publishing.
Губкіна Є. (2016). Славутич: архітектурний путівник. Берлін: DOM Publishers. 200 с.
Кабакова Т. (2019). Славутич як приклад пізньорадянського урбанізму. UA-Travels: веб-сайт. URL: https://ua-travels.in.ua/2019/01/16/slavutich-yak-ostannya-radyanska-urbanistichna-utopiya/
Міняйло Н. (2021). Місто нових можливостей. Як Славутич перетворюється на культурну столицю. Хмарочос: веб-сайт. URL: https://hmarochos.kiev.ua/2021/09/07/misto-novyh-mozhlyvostej-yak-slavutychperetvoryuyetsya-na-kulturnu-stolyczyu/
Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 лютого 1987. Загальноміський бібліотечно-інформаційний фонд Славутицької ЦБС: веб-сайт. URL: https://slavutichlib.com.ua/pro-biblioteku/istoriya-tsbs?showall=1
Широчин С. (2023). Місто-утопія. Ось як крізь роки виглядає Славутич – столиця архітектурного мультикультуралізму, що прихистила мешканців Припʼяті. Заборона: веб-сайт. URL: https://zaborona.com/misto-utopiyaos-yak-kriz-roky-vyglyadaye-slavutych/