ФЕНОМЕН ПАМ’ЯТІ ТА ОСОБИСТІСНА ІДЕНТИЧНІСТЬ: ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.21Ключові слова:
пам’ять, свідомість, знання, досвід, персональна ідентичність, таксономія пам’яті, особистісна пам’ять, спогадиАнотація
Мета статті – осмислити взаємозв’язок між феноменом пам’яті та особистісною ідентичністю, дослідити складну взаємодію між цими двома фундаментальними аспектами людського досвіду, де пам’ять постає одним із вирішальних критеріїв у формуванні та збереженні власної ідентичності. Основним методологічним критерієм дослідження є використання аналітичного підходу, який дає змогу рефлексивно-критичним шляхом виокремити основні моменти, які засвідчують надважливу роль пам’яті в процесі осмислення людиною своєї історії, культури і, зрештою, самої себе. Наукова новизна. У статті вказується на взаємозв’язок між пам’яттю та особистісною ідентичністю, що дає змогу поглибити розуміння складної взаємодії між цими двома фундаментальними аспектами людського пізнання, надати цілісний погляд, який виходить за межі окремих дисциплін, а також відкрити нову перспективу розгляду цього взаємозв’язку з погляду культурних та індивідуальних відмінностей, бо значною мірою власна пам’ять та ідентичність формуються під впливом культурних наративів, які, стаючи надбанням особистісного досвіду, ретранслюються у світ, будучи доповненими й наповненими новими сенсами та змістом. Висновки. Осмислюючи феномен пам’яті як такий, слід зазначити, що це багатовимірний феномен, який охоплює різні когнітивні процеси, як-от кодування, зберігання та пошук, і насамперед стосується здатності людини пригадувати та зберігати попередній досвід і знання, водночас вільно знаходити затребувану інформацію за нагальної потреби. Також розмова про пам’ять можлива лише в людському вимірі, де необхідність пам’ятати є однією з умов виживання людства як виду, а отже, життєво необхідна; з іншого боку, можна відмітити тісний взаємозв’язок між пам’яттю та особистісною ідентичністю, тим самим розглядаючи складні шляхи, якими наші спогади формують те, ким ми є. Усе це свідчить про великий обсяг роботи, яка є доволі неозорою, оскільки так чи так пам’ять пов’язана з людиною та її свідомістю, а значить і поле діяльності з надходженням нової інформації та формуванням нових знань лише збільшується.
Посилання
Assman A. (2016). Shadows of Trauma: Memory and the Politics of Postwar Identity. New York: Fordham University Press. 320 pp.
Bernecker S. (2004). Memory and Externalism. Philosophy and Phenomenological Research. Vol. LXIX, No. 3. p. 605–632. URL: https://philpapers.org/rec/BERMAE
Bernecker S. (1996). Externalism and the Attitudinal Component of Self-Knowledge. Noûs, 1996. № 30. р. 262–75. URL: https://www.jstor.org/stable/2216296
Ґадамер Г-Ґ. (2000). Істина і метод. Т.І. Герменевтика І: Основи філос. герменевтики. Київ : Юніверс. 464 с.
Гайналь Т., Кучера І., Білоус Т. (2022). Епоха постправди: фактори виникнення та виживання. Актуальні проблеми філософії та соціології. № 36. С. 15–20.
Campbell John. Past, Space, and Self. Cambridge: The MIT Press, 1994. 282 рр. URL: https://discovery.ucl.ac.uk/id/eprint/10064788/1/SSS%20Final%20 Submission%20(Tony%20Cheng).pdf
Dennet D. Breaking the Spell: Religion as a Natural Phenomenon: Hardcover, 2006. 464 рр. URL: https://www.academia.edu/8562460/Breaking_the_Spell
Levinas E. (1979). Le temps et l’autre. Montpellier: Fata Morgana. 96 p.
Коннертон П. (2004). Як суспільства пам’ятають. Київ: Ніка-центр. 184 с.
Searle John R. (1983). Intentionality: An Essay in the Philosophy of Mind. Cambridge University Press. URL: https://books.google.com.ua /books?id=nAYGcftgT20C&pg=PR3&hl=uk&source=gbs_selected_pages&cad=2#v=onepage&q&f=false