ТЕОРІЯ НАРАТИВУ ЮЛІЇ КРІСТЕВОЇ

Анотація

Французька дослідниця болгарського походження Юлія Крістева була літературознавицею за фахом, проте завдяки дослідженням у царині текстології вона залишила по собі слід практично у кожній гуманітарній дисципліні. Дискусії навколо творчого та наукового доробку Ю. Крістевої не вщухають уже понад півстоліття, починаючи з виходу перших літературознавчих розвідок авторки, проте комплексний науковий аналіз студій Крістевої з наратології до сьогодні так і не був здійснений. Пропонована стаття зосереджує увагу на внеску Юлії Крістевої у розробку теорії наративу, над проблемами якого вона почала працювати у середині 60-х років ХХ століття. На формування методологічного інструментарію молодої дослідниці великий вплив мали праці європейських мислителів ХХ століття – З. Фройда, Е. Левінаса, Ж.-П. Сартра, Ж. Лакана та багатьох інших. Дорогу у велику науку Ю. Крістевій відкрили її переклади праць радянського літературознавця та філософа М. Бахтіна, на вченні якого і ґрунтувалися основні висновки нового напряму міждисциплінарних студій, однією з фундаторок яких стала болгарська вчена, – наратології. У публікації звертається увага на спорідненість тез Бахтіна про спілкування культур та поглядів Ю. Крістевої на діалог текстів, що виявляється вже на стадії їх створення. Автор також намагається поставити під сумнів усталений у наукознавстві міф про приналежність Юлії Крістевої до постструктуралістів, оскільки болгарська літературознавиця лише цікавилася схожою тематикою, однак її погляди на суб’єкт, відносини Я та Іншого та інші фундаментальні категорії та концепти філософії кардинально різнилися з постструктуралістами. Зроблено висновок про стійкий зв’язок наратології Юлії Крістевої з філософією діалогу у її радянській інтерпретації, виразником якої став Михайло Бахтін. Крістева стала не тільки послідовницею Бахтіна, але і його головною перекладачкою та популяризаторкою.