РЕАКЦІЯ КОМІТЕТУ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ НА СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ (1976–1977 РР.)
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.3.18Ключові слова:
Українська Гельсінська група (УГГ), Комітет Державної Безпеки (КДБ), український дисидентський рух, радянський режим, репресіїАнотація
Метою статті є об’єктивне і комплексне вивчення репресивних заходів Комітету державної безпеки (КДБ) проти учасників Української Гельсінської групи (УГГ) на першому етапі її діяльності (кінець 1976 – початок 1977 р.). Основу джерельної бази становили матеріали Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) у м. Києві, спогади активних учасників УГГ. Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Проведено перехресний аналіз та співставлення інформації історичних джерел різного походження для встановлення об’єктивної картини подій. Автор робить висновок, що в баченні КДБ створення УГГ було результатом впливу на українських інакодумців із боку представників російських правозахисників-демократів. Спецслужба не змогла завадити налагодженню зв’язків між московським та українським дисидентськими середовищами протягом літа-осені 1976 р. Для стеження за учасниками УГГ активно використовувалися агентурна мережа й інформатори КДБ, а помешкання лідера групи М. Руденка було оснащене підслуховувальною апаратурою. Зважаючи на можливий міжнародний резонанс, очільники радянського режиму в листопаді-грудні 1976 р. вагалися щодо доцільності застосування відкритих судових репресій щодо учасників групи. Керівництво КДБ спочатку пропонувало обмежитися профілактичними заходами та залякуванням учасників УГГ. Тим не менше після створення перших програмних документів організації, зближення її лідерів із середовищем українського шістдесятницького правозахисту, спроб поєднати захист загальнодемократичних прав з ідеями національного руху працівники КДБ перейшли до активних репресивних дій. Наприкінці грудня 1976 р. було проведено першу, а на початку лютого 1977 р. – другу серію обшуків у активних учасників УГГ. Арешти М. Руденка й О. Тихого, судилище над ними у червні-липні 1977 р. поклали початок судовим репресіям проти групи. Проте залякати українське дисидентське середовище не вдалося: стараннями, передусім, О. Бердника та О. Мешко УГГ продовжила спротив режиму.
Посилання
ГДА СБУ – Галузевий державний архів Служби безпеки України.
Горинь Б. (2008). Не тільки про себе: у 3 кн. Кн. 2: 1965–1985. Київ: Пульсари. 648 с.
Данилюк, Ю., Бажан, О. (2000). Опозиція в Україні (друга половина 50‑х – 80‑ті рр. ХХ ст.). Київ: Рідний край. 389 с.
Захаров, Б. (2003). Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956–1987). Харків: Фоліо. 144 с.
Касьянов, Г. (2019). Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980‑х років. Київ: Кліо. 248 с.
Овсієнко, В. (2023). Світло людей: Мемуари та публіцистика. Київ: Кліо. 512 с.
Овсієнко, В. (Упор.) (2001). Українська Громадська Група сприянню виконання Гельсинкських угод: В 4 т. Т. 2: Документи і матеріали. 9 листопада 1976 – 2 липня 1977. Харків: Фоліо. 196 с.
Овсієнко, В., Олійник, М., Півень, В., Фіалко, Є. (Упор.) (2012). Олекса Тихий: у спогадах, роздумах, літературі. Т. ІІ. Донецьк: Донеччина. 368 с.
Паска, Б. (2022). Приватна профілактика як метод боротьби КДБ проти українських дисидентів у 1970‑х рр. Актуальні питання гуманітарних наук. Вип. 58. Т. 2. С. 20–26. DOI: https://doi.org/10.24919/2308-4863/58-2-3.
Русначенко, А. (1998). Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950‑х – початок 1990‑х років. Київ : Видавництво імені Олени Теліги. 720 с.
Секо, Я. (2012). Основні етапи діяльності Української Гельсінської групи. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. Вип. 1. С. 142–149.
