УСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО КОЛИШНІХ ПОЛІТКАТОРЖАН ТА ЗАСЛАНЦІВ (1921–1935 РОКИ)
Ключові слова:
каторга, примусова праця, політичні арештанти, Всеукраїнське товариство колишніх політкаторжан та засланців, УРСРАнотація
У статті досліджується діяльність Усеукраїнського товариства політкаторжан та засланців протягом 1921– 1935 років. Встановлено, що після Жовтневої революції, громадянської війни й іноземної інтервенції перед революційними силами постало не тільки завдання консолідації їхньої економічної та політичної влади, але й необхідність тепер, за відсутності царської цензури, детально вивчити історичне минуле революційного руху, описати кроки, що привели до успіху. Найбільш значною і великою організацією, створеною із цією метою під контролем старих більшовиків 12 березня 1921 року, стало Товариство колишніх політкаторжан і засланців. У його щомісячному органі, журналі «Каторга і заслання» (спочатку «Історико-революційний вісник») слово тепер надавалося «героям каторги». Тут друкувалися спогади та мемуари про боротьбу із царизмом у підпіллі, у сумнозвісних царських в’язницях, на каторзі, у сибірському засланні й еміграції. Публікувалися також некрологи відомим революціонерам, архівні матеріали та деякі нечисленні наукові статті, присвячені революційному руху. З’ясовано, що Товариство розгорнуло таку активну діяльність, що аж до його ліквідації в 1935 році воно суттєво впливало на написання історії революційного руху з початку XIX століття до 1917 року і, таким чином, зробило внесок у створення історії чи міфу про виникнення та заснування радянської держави. Зокрема, члени Товариства влаштовували доповіді, публічні лекції, екскурсії та літературні вечори в різних містах України. Робили вони це насамперед для пропаганди: популяризувати історію революційного руху та боротьбу проти самодержавства. Визначено, що поряд із турботою про традиції, Товариство виконувало також важливу соціальну функцію. Воно опікувалося розподілом суттєвої фінансової підтримки, санаторних місць, медичної допомоги та житла серед своїх членів, частиною тяжко постраждалих, духовно та фізично, у таборах і в’язницях. Становлять інтерес не тільки соціальна функція і великий вплив Товариства на історіографію 20-х і 30-х років, а і його члени. До нього входили не лише більшовики, а й меншовики, анархісти (анархо-комуністи й анархо-синдикалісти), бундівці, соціал-революціонери тощо, а також велика кількість колишніх членів цих партій. У 1935 році Товариство було ліквідовано.
Посилання
Біліченко, Л. С. (2021a). Історія Миколаївської каторжної тюрми (1907–1920 рр.). Старожитності Лукомор’я. № 3. С. 50–59.
Біліченко, Л. С. (2021b). Каторжні тюрми України у контексті реформування пенітенціарної системи Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Емінак. 2 (34). С. 95–104.
Біліченко, Л. С. (2022). Харківська пересильна в’язниця як пункт для тимчасового утримання каторжних та пересильних арештантів (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Proceedings of VII International Scientific and Prac- tical Conference, Kharkiv. Харків, С. 1339–1346.
Всесоюзное о-во политкаторжан и ссыльно-поселенцев (о-во политкаторжан). Адресная и справочная книга на 1928 год. Москва: издания Московского Совета. 1928. С. 215.
Касьянова, Н. М. (2014). Товариство колишніх політкаторжан і засланців: створення та діяльність. Історичні і політологічні дослідження. № 1–2. С. 72–79. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Iipd_2014_1-2_12
Левченко, Л. Л. (2019). Миколаївський піклувальний про тюрми комітет як орган управління тюремним господарством та опіки над в’язнями. Вісник Пенітенціарної асоціації України. № 3. C. 44–58.
Міронова, І. С. (2021). Реалізація реформи скасування тілесних покарань у каторжних тюрмах Харківської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Том 32 (71). № 4. С. 69–76.
Токаленко, П. О. (2015). Реакційна політика царизму на півдні України у роки Першої російської революції 1905–1910 рр.: статистичний вимір. Емінак. № 4. С. 32–37.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО). Ф. 808. Оп. 1. Спр. 13.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО). Ф. 808. Оп. 3. Спр. 3.