ОБРАЗ ПЕТРА ДАМІАНІ В НАУКОВОМУ ДОРОБКУ ПРОФЕСОРА АНДРІЯ СЕРГІЙОВИЧА ВЯЗИГІНА
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2025.2.19Ключові слова:
Петро Даміані, А.С. Вязигін, папство, Католицька церква, реформа, середньовіччя, Гільдебранд, Харківський університетАнотація
Андрій Сергійович Вязигін (1867–1919 роки) – історик-медієвіст, професор Харківського університету.Характерною рисою А.С. Вязигіна як дослідника було переважання в його творчості церковно-історичної тематики. У зв’язку із цим головним предметом дослідницької роботи вченого стала історія церковно-суспільних перетворень в XI столітті в Західній церкві.У своїх наукових розвідках професор А.С. Вязигін критично сприйняв спрощений поділ церковної історії на «занепад» і «відродження», показав, що реформи – це результат внутрішніх процесів, а не лише авторитарного втручання зверху.У своїй роботі «Петро Даміані та церковно-суспільні перетворення XI століття» (1895 рік) учений представив докладний аналіз ролі Петра Даміані у процесі реформування церкви XI століття. Ця праця була заснована на пробній лекції, прочитаній 10 листопада 1894 року, і опублікована в «Записках Харківського університету». Цікавим видається той факт, що професор А.С. Вязигін одним із перших у вітчизняній науці ввів постать Петра Даміані в науковий обіг, показав його не просто як теолога та ченця, а як громадського діяча, залученого у процеси реформ.Головним завданням медієвіста було розкриття діяльності Петра Даміані як представника поміркованого спрямування церковних реформ XI століття. А.С. Вязигін зазначає, що П. Даміані прагнув морального оновлення духовенства, виступав проти радикальних методів реформаторів. П. Даміані вважав за краще м’які заходи, спрямовані на покращення дисципліни та моралі в церковному середовищі. Зазначена стаття є скромною спробою автора сказати своє слово щодо названої діяльності А.С. Вязигіна.Також у статті критично розкрита реформаторська діяльність П. Даміані, показано, що його ідеї справді сприяли зміцненню дисципліни та духовної чистоти. Однак його радикальні методи та крайній аскетизм є дуже полемічними та спричиняють дискусії серед дослідників.
Посилання
Бузескул, В. П. (1931). Всеобщая история и её представители в России в XIX – начале XX в. Ленинград: Изд-во АН СССР, Ч. 2. 223 с.
Вайнштейн, О. Л. (1940). Историография средних веков. Москва. 327 с.
Вебер, Г. (1886). Всеобщая история. Mосква. Т. 4. 259 с.
Вязигин, А. С. (1889). Борьба Генриха IV с Григорием VII до избрания антикороля Рудольфа Швабского. Отдел ценных изданий и рукописей Центральной научной библиотеки Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина. Д. 400 р. 509 с. 359 л. 3.
Вязигин, А. С. (1891). Григорий VII. Его жизнь и общественная деятельность: Биографический очерк. Санкт-Петербург. 104 с.
Вязигин, А. С. (1896). Новейшие исследования по истории Григория VII и его времени. № 2. Москва. 182 с.
Вязигин, А. С. (1898). Очерки из истории папства в XI в. Гильдебранд и папство до смерти Генриха III. Санкт-Петербург. 300 с.
Вязигин, А. С. (1895). Петр Дамиани, борец за церковно-общественные преобразования XI века: (Проб. лекция, прочит. 10 нояб. 1894 г.). Харьков: тип. Зильберберга. 44 с.
Денисов, А. (1917). А. С. Вязигин. По поводу 25-летия научно-педагогической деятельности Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805–1905). Под ред. М. Г. Халанского, Д. И. Багалея. Харьков.
Лиман, С. И. (1992). А. С. Вязигин как историк-медиевист. ВХУ. Сер.: История. Вып. 25. № 362. С. 124–129.
Лиман, С. И. (2017). Научная и общественно-политическая деятельность профессора Харьковского университета А. С. Вязигина (1867–1919): к 150-летию со дня его рождения. Научные ведомости: Серия «История, политология». № 8 (257). Вып. 42. С. 71–82.
Надлер, В. К. (1889). Папство и его отношение к светской власти до эпохи Григория VII. Харьков.
Робертсон, Д. (1881). История христианской церкви. Санкт-Петербург. Т. 2. 935 с.
Семергей, Е. Г. (2015). А.С. Вязигин – учёный, преподаватель, общественный деятель. Научная мысль Кавказа. № 1 (81). С. 111–115.
Annales Romani // MGH, SS. Bd. V. Hannover. 1844, p. 468–480.
Berger, D. St. Peter Damian. His Attitude Toward the Jews and the Old Testament, The Yavneh Review, 4 (1965), 80–111.
Damian, St. Peter, The Book of Gomorrah and St. Peter Damian’s Struggle Against Ecclesiastical Corruption 2015, S. 184.
Damianus, Petrus. De sancta simplicitate. URL: http://www.documentacatholicaomnia.eu/20_50_1007-1072-_Petrus_ Damianus,_Sanctus.html
Giesebrecht, W. Uber Arnold von Brescia // Sitzungsberichte der philosophisch-philologischen und historischen Klasse der Kb. Akademie der Wisscnschaft. Munchen, 1873. S. 152.
Gisbert Kranz: Werke in Einzelausgaben. Biographien, Teil 2: Zwölf Reformer. St. Ottilien 1998.
Martens, W. Die Besetzung des päpstlischen Stuhls unter den Kaisem Heinrich III und Heinrich IV. Freiburg, 1887. S. 159, 179.
Mirbt, C. Die Wahl Gregors VII. Marburg, 1891.
MGH. URL: http://www.mgh.de/publikationen
Kurt Flasch. Das philosophische Denken im Mittelalter: von Augustin bis Machiavelli, 1986. P. 90–95.
Vita beati Romualdi / Ed. G. Tabacco. R., 1957.
Vita B. Petri Damiani per Joannem monachum ejus discipulum // Patrologia Latina, 1849. T. 144, p. 114.
