ФІЛОСОФСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА ХУРУФІЗМУ: МІСТИЧНИЙ ЛІТЕРИЗМ В ІСЛАМСЬКІЙ ДУМЦІ

Анотація

У статті досліджено філософську герменевтику хуруфізму, містичного та езотеричного руху в ісламській інтелектуальній традиції, що виник у XIV столітті на основі вчення Фазлуллаха Астарабаді. Основоположна ідея хуруфізму ґрунтується на метафізичному розумінні мови: літери, зокрема арабського та перського алфавітів, мають онтологічний статус і наділені божественним сенсом. У хуруфітському вченні людське обличчя, тіло і священні тексти розглядаються як відображення прихованого буквено-символічного порядку, який репрезентує структуру Всесвіту. Завдяки витонченому синтезу нумерології (система абджад), фонетичного аналізу та символічних відповідностей хуруфізм формує унікальну інтерпретаційну систему, що виходить за межі традиційної екзегези. У цьому підході Коран тлумачиться не лише як текстове одкровення, а й як лінгвістичний космос, в якому кожна літера містить безмежну кількість езотеричних шарів значення. У статті розглянуто, як хуруфізм вибудовує своєрідну символічну антропологію, пов’язуючи літери з частинами людського тіла, особливо з обличчям, перетворюючи людину на мікрокосмічний текст. Така втілена герменевтика переосмислює взаємозв’язок між знаком і смислом, пропонуючи радикальну альтернативу як раціоналістичному богослов’ю, так і правовому скриптуралізму (ідея непомильності й достатності тексту). Кидаючи виклик дихотомії між зовнішнім (ẓāhir) і внутрішнім (bāṭin), хуруфітська думка вносить унікальний, але здебільшого недооцінений внесок в ісламську епістемологію, космологію та семіотику. У підсумку доводиться, що хуруфізм слід розглядати не лише як містичну курйозність, а як глибоке філософсько-герменевтичне вчення, яке інтегрує онтологію, мову й одкровення в цілісне бачення священного смислу. Також дослідження вводить концепцію «онтологічної герменевтики літери» – моделі, в якій арабські літери (ḥurūf) розглядаються як метафізичні структури, що опосередковують божественне, космологічне та антропологічне знання. Ця модель переосмислює думку хуруфітів як філософію мови та буття, що ґрунтується на коранічній символіці та сформована езотеричними прочитаннями (taʾwīl), що діють на біблійному, тілесному та космічному рівнях. Крім того, у дослідженні запропоновано термін «антропокосмічна герменевтика» для опису погляду хуруфітів на людське тіло, зокрема обличчя, як текстовий об’єкт, що відображає як Коран, так і божественний порядок. Ця структура забезпечує інноваційний погляд на ісламську містичну епістемологію та переосмислює хуруфізм як цінний внесок у ширшу ісламську інтелектуальну традицію.