ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ ПІВДНЯ УКРАЇНИ В ХІХ СТ.: ОСОБЛИВОСТІ ПОШУКУ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ

Анотація

Метою публікації є спроба узагальнення ролі й місця джерельної бази дослідження кредитно-банківських установ Півдня України в ХІХ ст. та визначення особливостей пошуку цієї джерельної бази. До першої групи джерел можна віднести опубліковані документи та матеріали у великому їх розмаїтті, які порівняно з іншими джерелами можна легко знайти. До цієї групи належить велика кількість статутів банків та інших видів кредитних установ, де міститься інформація про створення нових кредитних закладів і юридичні умови, за якими воно відбувалося. Умови розвитку кредитно-банківських закладів у правовому полі Російської імперії, зміни правового становища кожного виду кредитних установ можна дослідити завдяки законодавчим актам із «Повного зібрання законів Російської імперії». Досліджуваний період охоплюють частково перше та повністю друге й третє зібрання. Крім того, чинні норми законодавства в певний момент часу друкувалися у «Зведеннях законів Російської імперії», що виходили, відповідно, у 1857 р., 1887 р., 1893 р., 1902 р. До 1890-х рр. російське законодавство фактично не охоплювало діяльність приватних банкірських будинків, тому для дослідження цих закладів потрібні інші документи. Існували ще й періодичні видання – часописи місцевого значення («Новоросійський календар», «Південноросійський альманах»), спеціалізовані часописи («Журнал мануфактур і торгівлі», «Державна торгівля в різних її видах» тощо) та різні довідники («Уся Одеса», «Адрес-календар Одеського градоначальства» тощо). У цих виданнях можна почерпнути відомості про зміни у правліннях основних кредитних закладів у містах, іноді в них надавалися описи становища місцевої промисловості, торгівлі та кредиту. До другої групи джерел належить преса, пов’язана з попередніми джерелами. Це газета «Вісник фінансів, промисловості й торгівлі» за 1886–1898 рр., масив «Одеського вісника» за 1827–1858 рр. та 1860–1892 рр., газета «Відомості Одеської міської громадської управи» за 1868–1870 рр. До третьої групи джерел належать найбільш численні матеріали, що зберігаються в архівах. Джерельною базою роботи слугували фонди Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву Одеської області, Державного архіву Херсонської області та тимчасового окупованого Державного архіву Автономної Республіки Крим. Крім того, є значний масив архівних джерел, які містяться в російських архівах, ступінь збереження в яких також викликає запитання та активізує проблему дублювання чи релокації. Четверту групу матеріалів становлять рукописні джерела, які зберігаються в бібліотеках. Матеріали, що свідчать про становище державних кредитних установ та їх діяльність у першій половині ХІХ ст., дуже важко знайти. Крім поодиноких архівних справ, можна назвати лише рукописні матеріали Одеської державної наукової бібліотеки імені Максима Горького, що стосуються діяльності приказів громадської опіки наприкінці 30-х рр. ХІХ ст. Можна зробити висновок, що джерел для розгляду історії розвитку кредитно-банківських закладів дуже багато, усі вони дуже різноманітні та не рівноцінні. На жаль, далеко не всі матеріали збереглися. Крім того, якщо порівнювати джерела за кількісним і якісним складом, то, безумовно, можна говорити про те, що джерела щодо операцій державних кредитно-банківських закладів більш репрезентативні, ніж щодо приватних установ.