ВІЙСЬКОВЕ КАПЕЛАНСТВО ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН ГОРИЗОНТАЛЬНОЇ ДІЇ

Анотація

У статті запропоновано концептуальне осмислення військового капеланства як соціального феномену горизонтальної дії. На основі вивчення світового та вітчизняного досвіду розкрито сутність цього інституту та етапи його становлення. Особливу увагу приділено генезису українського військового капеланства, розвиток якого розпочався з відновленням незалежності держави та був тісно пов’язаний з переосмисленням ролі релігії у ЗСУ та пошуком оптимальних форм задоволення духовних потреб військовослужбовців. У прагненні виробити механізм його реалізації, Церкви, релігійні організації та наукова спільнота, проводили активну науково-організаційну та просвітницьку роботу, спрямовану на вироблення ефективних моделей військово-церковної взаємодії та подолання нормативних і світоглядних бар’єрів між армією та релігійними спільнотами. Попри значні зусилля церков, релігійних організацій та державних структур, до 2014 року інститут військового капеланства залишався неоформленим. Ця обставина не завадила священнослужителям різних конфесій продемонструвати активну громадянську позицію, як під час Революції Гідності, так і довготривалого протистояння російській військовій агресії. Вже на початку бойових дій, священники різних конфесій, розгорнули служіння в зоні конфлікту, де на волонтерських засадах, вони виконували роль духовних наставників, та, разом з офіцерами соціально-психологічної служби, надавали морально-психологічну підтримку військовим, їхнім родинам та сім’ям загиблих. Відсутність інституалізації їхньої діяльності супроводжувалася низкою викликів, які спонукали державу ухвалити закон, що регламентував капеланське служіння, перетворюючи його з волонтерської ініціативи на формалізовану та чітко організовану державну службу. Її поява не припинила волонтерської діяльності священників, які попри численні складнощі й надалі надають всебічну підтримку військовим та їхнім родинам, тим самим зберігаючи «горизонтальну» енергію, а з нею й здатність українського суспільства розвивати громадянське суспільство та знизу витворювати необхідні суспільні інституції