КАТЕГОРІЯ БАЙДУЖОГО ЯК ЛОГІЧНЕ НАЧАЛО ТЕОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ПРОЦЕСУ У А.С. КАНАРСЬКОГО

Анотація

У статті досліджується роль категорії «байдужого» у становленні чуттєвості людини. Це дослідження відбувається у межах гегельянської традиції в українській філософії ІІ пол. ХХ ст., що зумовлює наголос на розгортанні та переході категорії «байдужого» у свою протилежність в процесі опанування індивідуумом культурної спадщини людства в ході власної активної предметно-практичної діяльності. Наводиться спроба довести вдале використання діалектичної логіки Гегеля та розвиток діалектичної традиції в українській філософії київським естетиком А.С. Канарським. Вказується на свідоме використання ним методу сходження від абстрактного до конкретного у сфері естетики, де початковою виступає категорія «байдужого» за аналогією з категорією «чисте буття», що в процесі розвитку переходить у свою протилежність – категорію «естетичного». Автори статті наголошують на збіг проблематики формування людської чуттєвості в естетиці, психології та педагогіці. Як доказ наводиться загірський експеримент із формування свідомості та чуттєвості у сліпоглухонімих дітей, де, за твердженням авторів експерименту, була свідомо реалізована педагогічна методика, що заснована на діалектико-матеріалістичній гносеології. На противагу показується неспроможність емпіричної матеріалістичної гносеології пояснити хід та результати даного експерименту. З іншого боку, впровадження діалектичного мислення в естетиці змушує Канарського звернутися до історії виникнення та розвитку людських потреб, і відповідно, людської чуттєвості, що не притаманно гегелівській ідеалістичній філософії, а належить матеріалістичній діалектичній традиції теоретичного мислення. Саме в ній можливе найкраще розуміння категорії «байдужого» та використання її в педагогіці та психології для кращого розуміння процесу формування людської чуттєвості та свідомості.