НАУКОВА СПІЛЬНОТА В МЕРЕЖЕВОМУ СУСПІЛЬСТВІ: МОДЕЛЬ НОРМАТИВНОЇ ДИФРАКЦІЇ

Анотація

У статті досліджено трансформацію наукової спільноти під впливом мережевих структур та цифрових технологій крізь призму еволюції інституційних норм наукової діяльності. Проаналізовано діалектичне протиріччя між мертонівськими нормами науки (CUDOS: спільність, універсалізм, безкорисливість, організований скептицизм), що сформувалися у контексті індустріального суспільства, та новими нормативними структурами, породженими мережевим суспільством і рухом до відкритої науки. Запропоновано авторську модель «нормативної дифракції» – процесу, за якого класичні інституційні норми науки не руйнуються, а розщеплюються під впливом мережевих комунікацій на спектр взаємодоповнювальних практик з різним ступенем відкритості та інституційної легітимності. На відміну від концепцій нормативної амбівалентності та нормативного дисонансу, що фіксують бінарну опозицію норми й контрнорми, запропонована модель описує множинність практик на рівні інституційної інфраструктури та обґрунтовує механізм розщеплення: його конфігурацію задає мережева структура наукової комунікації. Виокремлено чотири типи дифракції, що відповідають нормам спільності, універсалізму, безкорисливості та організованого скептицизму, кожен з яких породжує власний спектр практик з неоднаковим діапазоном легітимності. Показано, що рух до відкритої науки (Plan S, FAIR-принципи, Diamond Open Access, препринтні сервери) не є банальним розширенням мертонівської норми спільності, а становить якісно нову нормативну систему, де межі між виробництвом, верифікацією та дисемінацією знання розмиваються. Обґрунтовано, що ключовим викликом для наукової спільноти є не вибір між закритою та відкритою моделями, а формування епістемічного управління як механізму координації розщеплених нормативних практик. Результати дослідження розвивають філософське осмислення мережевого суспільства та мають значення для науковознавства, філософії науки та політики у сфері наукових досліджень.