МІФИ ПРО ГОЛОД У ПАРАДИГМІ ЧУТТЄВОГО ДОСВІДУ

Анотація

У статті проаналізовано репрезентацію феномену голоду в міфопоетичному вимірі культури. Окрему увагу приділено казці про Голодомор 1932–1933 років, яка була зафіксована в етнографічному регіоні України – на Поділлі. Виокремлено два модуси голоду в міфологічних текстах – феноменологічний і морально-виховний. На прикладі міфологічного циклу про богиню плодючості Деметру показано, що феноменологічний модус голоду розповідає про колективну смерть людей через голод унаслідок природних катаклізмів або воїн. Тоді як морально-виховний модус представлений деталізованими сценами індивідуальної смерті тих героїв, що були покарані голодом через недотримання ритуальних практик або табу. Проведено паралелі двох модусів голоду в українських народних казках. Казку про Голодомор розглянуто як синтез двох модусів голоду в одному сюжеті міфу. Штучний голод поєднано зі складниками міфоритуальних практик канібалізму, що сформувало образ голодної смерті, який переводить голод із біологічної площини в соціокультурну. За допомогою міфу відбувається трансформація чуттєвого досвіду штучного голоду в символічний вимір культури. Простежено вплив міфологізації Голодомору 1932–1933 років на простір культури України. Формування міфопоетичного образу фізичного винищення селянства за допомогою штучного голоду інтегрувало феномен Голодомору 1932–1933 років до нематеріального культурного надбання України та створило єдиний символічний простір нації як травмованої Голодомором. Відхід від історичної достовірності опису подій Голодомору в парадигмі міфу не суперечить формуванню цілісного міфопоетичного образу феномену та відповідає властивості колективної пам’яті заповнювати прогалини доступними засобами. Наголошено на тому, що міфологізація Голодомору 1932–1933 років є складовою частиною розбудови історичної свідомості, яка впливає на формування національної ідентичності та самобутності українців.