НАЦІОНАЛЬНІ МУЗЕЇ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2023.1.4Ключові слова:
музейна справа, національний музей, націотворення, український національний рух, Українська революціяАнотація
У статті розглядається розвиток українських національних музеїв на початку ХХ століття. «Довге» ХІХ століття – епоха модернізації, становлення сучасного суспільства, формування модерних націй. Для періоду кінця ХІХ – початку ХХ ст. характерним було перетворення музеїв на культурну норму міського життя. В українських землях, що входили тоді до Російської та Австро-Угорської імперій, діяла широка музейна мережа. Музейна справа розвивалася в українських землях імперій у різних умовах. В Російській імперії діяли жорсткі обмеження щодо діяльності українських установ, в Австро-Угорській імперії український національний рух мав кращі умови, зокрема у розвитку українських культурницьких та наукових установ. Для цього періоду було характерним відкриття такого виду музейних закладів, як національні музеї у європейських країнах. Національний музей – заклад, що репрезентує національну історичну та культурну спадщину. Метою запропонованої статті є дослідження історії музеїв, що висвітлювали історію та культуру України у контексті характеристики їх як саме національних українських музеїв. Методологічною основою статті є модерністський підхід для визначення нації, зокрема концепція «уявлених спільнот» Бенедикта Андерсона та «винайдення традицій» Єрика Гобсбаума. Стаття розглядає діяльність українських національних музеїв у контексті розвитку музейної справи в українських землях, процесів націотворення, розвитку українського національного руху. Саме музеї відігравали провідну роль у формуванні української нації та використовувалися представниками національного руху. Прикладами українських національних музеїв, що діяли на початку ХХ ст., а також у період Української революції 1917–1921 рр., на нашу думку, є: Національний музей у Львові, Музей українських старожитностей Василя Тарновського Чернігівського губернського земства, Київський художньо-промисловий і науковий музей. На основі останнього у період Української революції планувалося створення власне Українського національного музею.
Посилання
Андерсон Б. (2001). Уявлені спільноти. Київ : Критика. 276 с.
Aronsson P., Elgenius G. (2011). Making National Museums in Europe – A Comparative Approach. Building National Museums in Europe 1750–2010: Conference Proceedings from EuNaMus, European National Museums: Identity Politics, the Uses of the Past and the European Citizen. Bologna 28–30 April. P. 5–20.
Банах В. (2020). Національний музей у Львові (1905–1939): науково-фондова робота. Проблеми гуманітарних наук : збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Історія». № 4/46, С. 89–105.
Berger S. (2015). National Museums in between Nationalism, Imperialism and Regionalism, 1750–1914. National Museums and Nation-building in Europe 1750–2010. Mobilization and legitimacy, continuity and change. P. 13–32.
Гентош Л. (2016). Митрополит Андрей Шептицький як засновник та меценат Національного музею у Львові: засади діяльності, пріоритети розвитку та історична спадщина. Краєзнавство. № 1/2. С. 212–220.
Гобсбаум Е. (2005). Вступ: винаходження традицій. Винайдення традицій. / За редакцією Ерика Гобасбаума та і Теренса Рейнджера. Київ : Ніка-Центр. 448 с.
Ернст Ф. (1929). Як збиралися малярські твори Шевченка у Всеукраїнському історичному музеї ім. Шевченка. Життя й революція. Кн. 3. С. 122–130.
Ковтанюк Н., Шовкопляс Г. (1999). Скарбниця історичної пам’яті України. Київська старовина. № 3–4. С. 63–80.
Лаєвський С., Линюк Л. (2002). Музей українських старожитностей В.В. Тарновського у часі і просторі. Скарбниця української культури : збірник наукових праць. Вип. 3. Чернігів. С. 5–8.
Надопта А. (2012). Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ–30-х рр. ХХ ст. Народознавчі зошити. № 4 (106). С. 758–774.
Розовик Д. (2002). Українське культурне відродження в роки національно–демократичної революції (1917–1920). Київ : ВПЦ «Київський університет». 311 с.
Рязанова Т. (1999). До сторіччя Київського музею старожитностей та мистецтв. Вісник УТОПІК. № 2. С. 44–55.
Федорова Л. (2011). Записка Адріана Прахова «Какой музей нужен и возможен в Киеве» у контексті історії заснування в Києві крайового музею. Київська старовина. 2011. № 3. С. 82 94.
