УКРАЇНСЬКЕ РАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО (30-Х РР. ХХ СТ.): ПРОВІДНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ, КУЛЬТУРНІ, ОСВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2023.1.9Ключові слова:
деукраїнізація, радянська система виховання, традиційні суспільні цінності, українська нація, інтелігенція, освітяниАнотація
Ця робота є спробою виявлення провідних суспільно-політичних, культурних та освітніх тенденцій в історії становлення українського суспільства 30-х рр. ХХ ст. Аналізуючи особливості деукраїнізації кінця 20-х рр. ХХ ст., варто відзначити, що велике значення мала політизація суспільного життя молодого покоління. Саме тоді канули в небуття національні українські традиції. Крім того, за концепцією радянського виховання родина не могла виховати повноцінну радянську людину, і виключно державні структури були відповідальні за «щасливе дитинство» тодішніх громадян. А пошуки ворогів народу у той час слід оцінювати як цілеспрямоване придушення представників національної інтелігенції в галузі культури, освіти та ін. Космічні масштаби цього страшного суспільного явища у межах Союзу були позбавлені конкретних географічних меж. Нові комуністичні свята, які проводилися для школярів, упевнено віддаляли маленьких українців від їхніх національних традицій. Відмова від релігії предків змусила багатьох селян суттєво переглянути свої життєві орієнтири та за можливості назавжди покинути рідні села. Свідки голодних смертей в українських селах 1932–1933 рр. не прагнули бути свідомими продовжувачами землеробських традицій своїх батьків, свідки репресій української національної інтелігенції та духовенства жили у страху і нести у суспільство українські національні цінності тепер бажаючих практично не було. Активні прихильники сталінського тоталітарного режиму у 1938 р. видають постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим свідомо ставлять українську мову в програшне становище на десятки років.
Посилання
Бондарчук П.М. (2001). Політика українізації і профспілки УСРР (1920-ті рр.). Київ : Інститут історії України НАН України. 352 с.
Головко О.В. (2018). Формування тоталітарного світогляду у дошкільних закладах УСРР у 20–30-ті рр. ХХ ст. Тоталітарне суспільство як загроза розвитку демократичної держави : Всеукраїнська науково-практична конференція, 18 жовтня 2018 р. Харків : ХДУХТ. С. 75–79.
Історія України від найдавніших часів до сьогодення : збірник документів та матеріалів (2008) / за ред. А. Коцура, Н. Терес. Київ : Книги ХХІ, 1100 с.
Калакура Я. (2008). Українознавчий погляд на Голодомор 1932–1933 років як геноцид українського народу. Українознавство. № 1. С. 96–103.
Мануїлова К.В. (2010). Рефлексії одеських освітян євреїв, росіян та українців на політику українізації у 1920-х–1930-х рр. Історичний архів. Наукові студії : збірник наукових праць. Миколаїв : ЧДУ ім. Петра Могили. Вип. 5. С. 23–27.
Свинаренко Н. (2022). Згубний вплив політики русифікації та її наслідки для українського народу. Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe. Nо. 4 (7). Рр. 197–204. DOI: 10.15804/PPUSN.2022.04.18.
Свинаренко Н. (2022). Про психологічні наслідки голоду 1932–1933 рр. та менталітет українців. Studia Orientalne. R. 11, Nо. 4 (24). Р. 149–160. ISSN 2299-1999. URL: https://doi.org/10.15804/so2022406.
Слободян Л. (2013). Голодомор 1932–1933 років як інструмент політики деукраїнізації. Гілея: науковий вісник. Вип. 74. С. 48–51.
Стрілець В.В. (2002). Люботин: історико-краєзнавчий нарис. Харків : Торсинг. 532 с.
Стрижак Є. (2013). Педагогічна інтелігенція у вирі репресій початку 30-х рр. ХХ ст. Гілея: науковий вісник. Вип. 74. С. 51–54.
Шаповал Ю.І. (1993). Україна 20–50-х р.: сторінки ненаписаної історії. Київ : Наукова думка. 349 с.