КРИМІНАЛЬНА СПРАВА 1939 Р. ВАСИЛЯ ВАСИЛЬОВИЧА ПОТІЄНКА
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2023.1.11Ключові слова:
протодиякон, Українська автокефальна православна церква, кримінально-слідча справа, Всеукраїнська православна церковна рада, арешт, протокол допиту, агентАнотація
В статті проаналізована кримінальна справа 1939 р. протодиякона В. В. Потієнка, одного із діячів Української автокефальної православної церкви (далі – УАПЦ) з 1921 р. В історіографії прийнято, що В. В. Потієнко, як представник УАПЦ у 1920-х – 1930-х рр., зазнав репресій і був декілька разів заарештований, а у 1934 р. засуджений до п’яти років заслання. Відповідно до матеріалів кримінальної справи 1939 р. останній раз його заарештовували у 1938 р., а слідчі дії проводились майже рік. Вищевказана кримінальна справа аналізувалася лише фрагментарно, у повному обсязі справа не була введена у науковий обіг. Наразі вищезазначений документ зберігається у Галузевому державному архіві Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). Новизна нашої роботи полягає в тому, щоб встановити причини арешту у 1938 р. В. В. Потієнка, визначити ступінь правдивості його свідчень, перевірити гіпотезу про його «агентурну» діяльність у 1939 р. Для досягнення мети і завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження (евристичний, історико-ретроспективний, біографічний). Для співставлення фактів і встановлення агентурної приналежності протодиякона до Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР (далі – НКВС) використано метод компоративного аналізу. Для об’єктивного розкриття питання, окрім кримінальної справи 1939 р., нами використані джерела особового походження, спогади протодиякона, а також доноси. Ми дійшли висновку, що активна діяльність В. В. Потієнка наприкінці 1930-х рр. у м. Харків викликала підозру у антирадянській діяльності у співробітників НКВС про що свідчить обшук у його квартирі та провокаційні питання у протоколах допиту. За допомогою почеркознавчого аналізу встановлено, що відповіді протодиякона на допитах ймовірно були правдивими. Також нами підтверджено, гіпотезу про те, що В. В. Потієнко дійсно був агентом НКВС під псевдонімами «Редактор» і «Сорбонін».
Посилання
Бухарєва І. В. та ін. (2011). Репресовані діячі Української Автокефальної Православної Церкви (1921–1939): біографічний довідник. К.: Смолоскип. 184 с.
Бухарєва І. В. (2005). та ін., Уривок з книги митрополита Василя Липківського «Історія Української Православної Церкви. Розділ VII: Відродження української церкви» про «надзвичайні» собори 1930 р. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. № 1-2 (24–25). С. 259, 260, 266.
Бухарєва І. В. та ін. (2006). Власноручні відповіді на питання Михайла Мороза від 8 лютого 1930 р. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2006. № 1-2 (26–27). С. 172–175.
Власовський І. Ф. (1966). Нарис історії Української православної церкви: у 4 т. Нью-Йорк: БАВНД БРУК, т. 4. 416 с.
Галузевий державний архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75973-фп. 185 арк.
Галузевий державний архів Служби безпеки України. Спр. 836, т. 2, ч. 2, 91 арк.
Горбунова Г. А. (2011). Постать протодиякона Василя Потієнка в історії Української Автокефальної Православної церкви (за документами ЦДАЗУ). Сіверянський літопис. № 5. С. 72–80.
Зінкевич О. та ін. (1987). Мартирологія українських церков у чотирьох томах. Т. 1. Українська православна церква. Торонто: Смолоскип, 1987. 1207 с.
Липківський В. (1961). Історія Української Православної Церкви: Відродження Української Церкви. Вінніпег: Фундація Івана Ґрищука. 1961. 181 с.
Шаповал Ю. (2022). Непрощений. Олександр Довженко і комуністичні спецслужби. Варшава-Київ-Харків. 351 с.
Явдась М. І. (1956). Українська Автокефальна Православна Церква. 1921–1936. Мюнхен-Інгольштадт: Д-ра Петра Белея. 228 с.