ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ ТА СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ХАРИЗМИ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ

Анотація

У даній статті аналізуються ключові внутрішні прояви харизми людини, що, складають її екзистенціальну основу і впливають на її соціалізацію. Обґрунтовується положення, про те, що світоглядні основи харизми людини дають їй самоусвідомлення та доповнюються екзистенціальними основами, що характеризують переживання себе у соціокультурному просторі. Відзначається, що екзистенціальними основами харизми людини виступають: любов до себе та Іншого, щирість, іронія та відкритість до діалогу. Названі екзистенціали абсолютно по-різному проявляються у особистості та її відносинах із соціумом. З позицій методологічної основи метаанропології та соціальної метаантропології, аналізується взаємовплив світоглядних основ харизми людини на її екзистенціальні основи в буденному, граничному і метаграничному бутті, яким відповідають буденний, особистісний та філософський типи світогляду. Розвивається думка, що харизматичність означає прояв органічності у стосунках із Іншим та соціумом, проте ця органічність може бути як конструктивною, так і деструктивною в залежності від виміру буття, у якому перебуває людина. Відзначається, що у буденному бутті маємо екзистенціально-тілесну харизму людини, яка засновується на значному протиріччі між світоглядними та екзистенціальними основами, що характеризує непродуктивні відносини в тоталітарному суспільстві. У граничному бутті виникає екзистенціально-особистісна харизма, яка загострює ці протиріччя, породжуючи маніпулятивні відносини у авторитарному суспільстві. У метаграничному бутті світоглядні основи людини вступають у синергію із способом її самовираження і життя, утворюючи екзистенціально-комунікативну харизму, що відкриває можливість соціального партнерства у відкритому соціумі. Робиться висновок, що органічність харизматичної особистості у стосунках із соціумом повинна неодмінно поєднуватись із самоусвідомленням, що дає їй можливість зростати над собою, поглиблюючи і власну харизму.