ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ОНТОЛОГІЧНИЙ ВИМІР СУМЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ГАЙДЕГГЕРІВСЬКОЇ ПАРАДИГМИ БУТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2023.3.17Ключові слова:
сумління, совість, голос сумління, чисте сумління, нечисте сумління, буденне тлумачення сумління, розімкненість, людиносамість, турбота, провина, воля-мати-сумління, буття до смертіАнотація
Фундаментальна онтологія М. Гайдеггера і в ХХІ столітті залишається у центрі уваги не тільки філософської еліти і дослідників його спадщини, але й різних галузей наукового знання, що дотичне до низки сучасних культурних феноменів, виразником яких став німецький мислитель. Наприклад, М. Гайдеггер є автором такого поняття як «планетарна ера», що сьогодні охопила світ. В теперішній час найактуальнішою проблемою для осмислення є втрата людиною своєї екзистенціальної ідентичності, здатності бути самою собою. Людина, втрачаючи своє власне буття, потрапляє в інший світ, що є чужим для неї і призводить до втрати ціннісних і духовних орієнтирів. Ця ситуація породжує невпевненість людини в собі, вона відчуває себе «покинутою», що приводить її у глухий кут. Оскільки у філософії М. Гайдеггера розглядалася ця проблематика, то це спонукає нас переосмислити його ідей, враховуючи контекст глобалістичних процесів і всеосяжної кризи людського існування. Філософія німецького мислителя розкрила низку системних проблем існування людства в останні десятиліття. Найголовніша з них – це втрата людиною здатності здійснення вибору, бо лише наявність вибору, з точки зору філософа, дозволить людині мати здатність бути самим собою (Selbstseinkönnen). Німецький мислитель ставить питання про кризу людського існування, яку він пов’язує із пригніченням людського «Я» суспільним «Я». З точки зору М. Гайдеггера, суспільство, – це такий стан буття, потрапляючи в який людина втрачає (Verlorenheit) свою самобутність, неповторність та здатність слідувати собі і чути свій внутрішній голос. Філософ досліджує не тільки питання про причини втрати людиною своєї самості, але й розкриває горизонт «зцілення» людини через екзистенційно-онтологічні підвалини сумління. Лише завдяки сумлінню, яке не залишає людину в момент її потрапляння в стан «індивідуального забуття» людина має надію на повернення до самого себе завдяки здатності чути голос, який навертає людину в ось-буття і людина «прокидається». Цей голос М.Гайдеггер називає – голосом совісті (Was dergestalt rufend zu verstehen gibt, ist das Gewissen).
Посилання
Колоярцев, В. (2004). Гайдеггерівська критика поняття совісті. Наукові записки НаУКМА : Філософія та релігієзнавство, т. 25, с. 53–57.
Freud, S. (1913). Totem und Tabu. Leipzig, Wien: Hugo Heller & CIE.
Heidegger, M. (1977). Sein und Zeit. Gesamtausgabe I. Abteilung: Veröffentlichte Schriften 1914–1970. (Bd. 2, 583 s.). Frankfurt Am Main: Vittorio Klostermann.
Kant, I. (1919). Metaphysik der Sitten. Leipzig: Verlag Von Felix Meiner.
Reid, J. (2018). Heidegger’s Moral Ontology. Cambridge: Cambridge University Press. 251 p.
Stoker, H. (1925). Das Gewissen. Bohn: Friedrich Cohen.
Thiessen, H.C. (1949). Lectures in Systematic Theology. William B. Eerdmans Pu blishing Company.
Watts, M. (2011). The Philosophy of Heidegger. Durham: Acumen Publishing.
Wolfe, J. (2013). Heidegger’s Eschatology: Theological Horizons in Martin Heidegger’s Early Work. Oxford: Oxford University Press.
