КУЛЬТУРА ПАМ’ЯТІ У МИСТЕЦЬКИХ РЕФЛЕКСІЯХ ВІЙНИ (НА ПРИКЛАДІ ПРОЄКТУ «ВІЙНА В УКРАЇНІ: ВІЗУАЛЬНІ ВИМІРИ ПАМ’ЯТІ»)

Анотація

Статтю присвячено дослідженню особливостей мистецьких рефлексій культури пам’яті в умовах росій- сько-української війни. Семантичні виміри війни розкриваються у мистецтві, у різноманітті виражальних засобів сучасних медіа, нових комунікативних практиках, теоретичних розвідках феномену пам’яті у куль- турно-травматичному дискурсі. У комунікативному проєкті «Війна в Україні: візуальні виміри пам’яті» (на матеріалі мистецької акції ВОЛЬНАНОВА) відстежено особливості впливу мистецьких рефлексій на взаємо- дію індивідуальної і колективної пам’яті. Метою статті є розкриття особливостей культури пам’яті у кому- нікативних проєктах, що звернено до мистецьких рефлексій подій російсько-української війни. Методологія дослідження спирається на культурологічний, аксіологічний, герменевтичний підходи, що дозволяє гранич- но широко дослідити культуру пам’яті під час війни у міждисциплінарних контекстах зокрема у культурно- травматичному дискурсі. Наукова новизна полягає в тому, що охарактеризовано зміни в емоційній культурі та культурі пам’яті українців протягом року війни, обгрунтовано комунікативну, просвітницьку, культурот- ворчу та терапевтичну роль мистецьких проєктів, що присвячено осмисленню війни у візуальних образах. У процесі дослідження автори дійшли висновку, що у полі візуальних образів, побудованих на наративах війни, індивідуальне і колективне узгоджуються у динамічному комунікативному дискурсі травми війни, що дає імпульс для розкриття екзистенційних переживань як авторів, так і глядачів, подолання детермінованих травмами війни режимів мовчання та емоційної стагнації, сприяє адаптації до нових умов цивілізаційних викликів, розвитку критичного мислення та здатності вирішувати концептуальні дилеми у стані культури «війна». Важливості набувають нові функції наративних практик (розширене оповідання), естетичних практик (вираження почуттів за допомогою образів), комунікативних практик (обговорення та порівняння концептів). Досліджено особливості метафоричної мови і характер поєднання різних часових і просторових вимірів пам’яті, що презентує важливу зміну в культурі пам’яті українців: перехід від вираження емоційного переживання травматичного досвіду до його осмислення у концепті, більш ширшому контексті індивідуальної історії і колективної пам’яті. Це відповідає індивідуалізму, як родовій рисі ідентичності українців та тенденціям формування нової колективності під час війни, яка заснована на живому діалозі.