КОНЦЕПЦІЯ БЕЗМЕЖНОСТІ ЯК ОСНОВА ФАУСТІВСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПАРАДИГМИ

Анотація

Дослідження присвячене аналізу формування західноєвропейської культурної традиції через призму концепції безмежності як фундаментального символу. Робота розкриває специфіку фаустівського культурного типу у його протиставленні античній аполлонівській традиції. Автор обґрунтовує методологічну важливість врахування географічних та темпоральних чинників при вивченні культурних феноменів.Кожна культурна система характеризується унікальними формами самовираження, які проходять цикли виникнення, розквіту та занепаду без можливості повторення. Становлення великих культур відбувається через міфологічні наративи та епічні традиції. Легенда про Камелот відкриває першу сторінку західноєвропейської фаустівської культури.Первинним художнім вираженням нової культурної парадигми став романський архітектурний стиль, однак найвищого втілення вона досягла через готичне мистецтво. Кафедральний собор займає центральне місце в готичній естетиці. Особливістю «палаючої» готики є передача ідеї динамічного руху, енергії вогню, де фаустівський дух матеріалізується у кам'яних формах. Великі культури є первісними феноменами, що виростають з глибин людської духовності. Культура представляє собою духовність, втілену в символічних формах. Головним прагненням фаустівської душі є отримання права на свободу волі.Поряд з міфами про Марію та диявола, третім значущим досягненням готики стає таїнство покаяння, яке надає справжню глибину попереднім двом. У фаустівському покаянні закладено концепцію індивідуальності. Звідси народжується четверте велике досягнення готичного мистецтва. Через покаянний досвід та свідоме осмислення минулого формується історична свідомість, яка розгортається як протиборство між двома Градами (земним та небесним) – Замком та Собором як найвеличнішими символами фаустівської культури. Кожна культура переживає основні фази розвитку, порівнювані з природними циклами. Її «весняний» період – це середньовіччя як молодість культури.