СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО ПОЛЯ В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація

У статті проаналізовано трансформацію інституційного поля української культури крізь призму двох ключових стратегічних документів – «Довгострокової стратегії розвитку культури в Україні до 2025 року» та «Стратегії розвитку культури в Україні на 2025–2030 роки». Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентними викликами, які постали перед культурною галуззю України в умовах повномасштабної російської агресії, спрямованої на знищення української ідентичності. Наголошено, що з 2022 року українські культурні інституції продемонстрували надзвичайну стійкість і суб’єктність, ефективно протидіючи тиску й виступаючи ключовим чинником суспільної резильєнтності, що багато в чому зумовлено розбудовою інституційного поля в попередні роки. Проблематика статті полягає в порівняльному аналізі впливу цих стратегій на інституційне поле, зіставленні декларованих механізмів з реальними суспільними процесами та змінами, що є критично важливим для підвищення ефективності реалізації та корегування культурної політики в умовах тривалої війни. Метою дослідження є вивчення особливостей трансформації інституційного поля України з 2015 року, простеження впливу «Довгострокової стратегії розвитку культури в Україні до 2025 року» на формування архітектури інституційної системи культури та оцінювання потенційних ефектів «Стратегії розвитку культури в Україні на 2025–2030 роки» для подальших змін. Для досягнення мети використано компаративний метод, а також методи історичного, соціокультурного та контекстуального аналізу. Додатково застосовано аксіологічний, історико-культурний, комунікативний, телеологічний та системний підходи для комплексного аналізу та порівняння стратегічних документів. За результатами дослідження встановлено, що «Довгострокова стратегія розвитку культури в Україні до 2025 року», незважаючи на свій неофіційний статус та змінений формат затвердження, суттєво визначила архітектуру інституційного поля української культури. Вона стимулювала впровадження конкурсних процедур, створення системи державних грантів, формування впливових державних інституцій (Український культурний фонд, Український інститут книги, Український інститут) та сприяла структуризації й посиленню спроможностей громадського сектора. Ці зміни стали запорукою стійкості культурної системи на початку повномасштабного вторгнення та забезпечили ефективну координацію і співпрацю державних і недержавних інституцій. Нова «Стратегія розвитку культури в Україні на 2025–2030 роки», ухвалена у 2025 році, враховує виклики воєнного часу, розглядаючи культуру як основу національної безпеки. Вона продовжує логіку інституційної розбудови державного сектора та передбачає ресурсну підтримку недержавних інституцій через реформу грантової системи та створення нових структур (Український фонд культурної спадщини, мережевий музей сучасного мистецтва). Зроблено висновок, що спосіб розроблення обох документів засвідчив демократичні традиції, силу громадянського суспільства, важливу роль інституцій різних форм власності та конструктивний вплив євроінтеграційних устремлінь України. Подальше впровадження елементів учасницької моделі урядування та горизонтальної співпраці між державним і недержавним секторами є запорукою сталого розвитку культури в Україні й підтверджує, що інституції є головним агентом розвитку, суспільної стійкості та дотримання демократичних принципів і цінностей.