СВІТОГЛЯДНО-ЦІННІСНИЙ І СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СВОБОДИ СОВІСТІ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

Анотація

Статтю присвячено релігієзнавчому витлумаченню поняття свободи совісті як багатоаспектного об’єкта філософського дискурсу. Свобода совісті безпосередньо пов’язана зі свободою віросповідання (релігії), а отже, функціонує також як правовий інститут, постаючи континуумом конституційних норм, законодавчих гарантій, нормативних документів та юридичних механізмів, що покликані забезпечити її вільну реалізацію. Україна, ставши на шлях демократизації та європейської інтеграції, активно інтегрує власну нормативно-правову систему правових гарантій свободи совісті, релігійних переконань, свободи буття релігії, Церкви та релігійних організацій у міжнародне законодавче поле, узгоджуючи національну систему забезпечення релігійних прав і свобод громадян із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. З огляду на цю парадигму, у статті головний дослідницький фокус спроєктовано на релігієзнавчо-філософську та соціальну-правову об’єктивацію свободи совісті й віросповідання, що зазвичай редукується до поняття «свобода релігії», або «релігійна свобода», а витлумачується – у контексті ставлення людини до релігії, іманентного її права вірити або не вірити, виявляти свої релігійні переконання або «тримати» в собі. Звідси культивується твердження, що подібне ототожнення, а надто ж «звужений» підхід, суттєво нівелюють справжню багатоаспектність цієї проблематики й унеможливлюють об’єктивність його комплексного осмислення. Провідна ідея і новизна статті полягають в спробі обґрунтувати концепт свобода віросповідання лише як один, проте доволі суттєвий елемент структури свободи совісті, оскільки ці поняття взаємопов’язані, однак – не тотожні, адже свобода совісті охоплює все різноманіття форм світоглядної орієнтації та самовизначення особистості. Складність і неординарність релігієзнавчо-правового аналізу свободи совісті зумовлена тим, що поняття «свобода совісті» вилучено з юридичного вжитку на конституційному рівні: стаття 35 Конституції України право на свободу світогляду тлумачить лише як релігійну свобод, а терміни «свобода совісті» і «атеїстичні переконання» взагалі відсутні. Це не лише значно обмежує зміст цих понять, а й ускладнює релігієзнавчоправове витлумачення їх функціонально-ціннісної природи та потенціалу. З огляду на це, актуалізується проблема визначити чіткі критерії для розмежування понять «свобода думки», «свобода совісті», «свобода релігії», що загострює потребу міждисциплінарного уточнення понятійного апарату, принаймні релігієзнавчого та правового трактування свободи совісті, релігійних переконань і того, що з них випливає.