ФЕНОМЕН ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ ПРИНАЛЕЖНОСТІ У ХРИСТИЯНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ: МІЖ СОЦІАЛЬНИМ ЧЛЕНСТВОМ І ВНУТРІШНЬОЮ УЧАСТЮ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2026.3.8Ключові слова:
екзистенціальна приналежність, Церква, еклезіологія, κοινωνία, церковна ідентичність, приналежність, участь, спільнота, особистість, онтологія, християнська антропологія, богослов’я спілкування, communion ecclesiology, екзистенціальна феноменологія, церковне буттяАнотація
Стаття присвячена богословсько-філософському осмисленню феномена екзистенціальної приналежності до Церкви як одного з перспективних напрямів сучасної еклезіологічної думки. Актуальність дослідження зумовлена тим, що у сучасному богословському, релігієзнавчому та соціологічному дискурсі церковна приналежність розглядається переважно крізь призму інституційного членства, конфесійної ідентифікації або участі в релігійних практиках, тоді як внутрішній досвід причетності людини до церковного буття залишається недостатньо концептуалізованим. Метою дослідження є з’ясування богословських підстав осмислення екзистенціальної приналежності та виявлення її основних характеристик у контексті християнської традиції. Методологія дослідження поєднує біблійно-богословський, історико-богословський та герменевтичний підходи із залученням окремих елементів екзистенціальної феноменології. Особливу увагу приділено аналізу новозавітного поняття κοινωνία як біблійного підґрунтя для розуміння участі людини у житті Церкви та її причетності до Христа. У статті обґрунтовується теза про неможливість зведення екзистенціальної приналежності до формального членства, соціальної інтеграції чи конфесійної самоідентифікації. Показано, що зазначений феномен охоплює антропологічний, духовний і філософсько-теологічний виміри, які утворюють цілісну структуру церковного буття людини. Наукова новизна дослідження полягає у спробі концептуалізації поняття «екзистенціальна приналежність до Церкви» як самостійної богословської категорії, що дає змогу поєднати біблійне вчення про κοινωνία з еклезіологічними, антропологічними та екзистенційними аспектами церковного життя. Встановлено, що використання цієї категорії відкриває нові можливості для дослідження внутрішнього виміру церковної участі та сприяє подоланню редукції церковної приналежності до суто соціологічних або інституційних характеристик.
Посилання
Augustine. (1998). The city of God against the pagans (R.W. Dyson, Trans.). Cambridge University Press. (Original work published, 413–426).
Bell C. J. M. (2021). Witness-in-communion: A theology of existence to essence during the pandemic. Theology, 124 (4), 244–251. https://doi.org/10.1177/0040571X211028948.
Clifford C. (2009). Review of Koinonia and the quest for an ecumenical ecclesiology: From foundations through dialogue to symbolic competence for communionality, by L.F. Fuchs. The Ecumenical Review, 61 (3), 357–359. https://doi.org/10.1111/j.1758-6623.2009.00032_4.x.
da Silva R. A. (2016). Comunhão: breve estudo da utilização do termo koinonia na cultura helênica e sua incorporação no âmbito cristão do Novo Testamento e Patrístico. Revista Eletrônica Espaço Teológico, 10 (17), 321–328. https://doi.org/10.23925/2177-952X.2016v10i17p321-328.
de Lubac H. (1988). Catholicism: Christ and the common destiny of man (L. C. Sheppard & E. Englund, Trans.). Ignatius Press. (Original work published 1938).
Doyle D. M. (1997). Journet, Congar, and the roots of communion ecclesiology. Theological Studies, 58 (3), 461–479. https://doi.org/10.1177/004056399705800304.
Flanagan B. P. (2013). Communion ecclesiologies as contextual theologies. Horizons, 40 (1), 53–70. https://doi.org/10.1017/hor.2013.38.
Hahnenberg E. P. (2005). The mystical body of Christ and communion ecclesiology: Historical parallels. Irish Theological Quarterly, 70 (1), 3–30. https://doi.org/10.1177/002114000507000101.
Heidegger M. (2008). Being and time (J. Macquarrie & E. Robinson, Trans.). Harper Perennial Modern Classics. (Original work published 1927).
Hoover B. C. (2017). A place for communion: Reflections on an ecclesiology of parish life. Theological Studies, 78 (4), 825–849. https://doi.org/10.1177/0040563917731746.
Karttunen T. (2024). Participation in the Triune God and communion ecclesiology. Religions, 15 (8), Article 921. https://doi.org/10.3390/rel15080921.
Lennan R. (2007). Communion ecclesiology: Foundations, critiques, and affirmations. Pacifica: Australasian Theological Studies, 20 (1), 24–39. https://doi.org/10.1177/1030570X0702000102.
Lubardić B. (2011). Orthodox theology of personhood: A critical overview (Part 1). The Expository Times, 122 (11), 521–530. https://doi.org/10.1177/0014524611410281.
McDonnell K. (1988). Communion ecclesiology and baptism in the Spirit: Tertullian and the early Church. Theological Studies, 49 (4), 671–693. https://doi.org/10.1177/004056398804900404.
Pius XII. (1943, June 29). Mystici Corporis Christi: Encyclical on the Mystical Body of Christ. The Holy See. https://www.vatican.va/content/pius-xii/en/encyclicals/documents/hf_p-xii_enc_29061943_mystici-corporis-christi.html.
Rahner K. (1978). Foundations of Christian faith: An introduction to the idea of Christianity (W.V. Dych, Trans.). Crossroad.
Rahner K. (1994). Hearers of the word (M. Richards, Trans.). Continuum. (Original work published 1941).
Rosenius M., & Lundmark M. (2026). The Church as mystical communion: An interdisciplinary analysis of three ecclesiological cases. Studia Theologica – Nordic Journal of Theology, 1–17. https://doi.org/10.1080/0039338X.2026.2642652.
Sartre J.-P. (1956). Being and nothingness: An essay on phenomenological ontology (H. E. Barnes, Trans.). Philosophical Library. (Original work published 1943).
Zizioulas J. D. (1985). Being as communion: Studies in personhood and the Church. Darton, Longman & Todd.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
