ЖАХЛИВІСТЬ ДИВАЦТВА. «МОНСТР» ЯК ПОЛІТИЧНА МЕТАФОРА В НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНИХ ФІЛЬМАХ

Анотація

Поняття прибульця чи монстра нерозривно пов’язане з поняттям кордону. Для того, щоб визнати щось «своїм», «своїм», «відомим», ви повинні вступити в контакт з чимось іншим, а це означає, що ви повинні перетнути певні культурно санкціоновані кордони. Справа не лише в територіальних кордонах, хоча вони значною мірою сприяють найбільшим потрясінням і змінам у культурі. Межа часто визначається як лінія, де закінчується періодична форма. Його визначають за допомогою протилежних понять, таких як: «наш» проти «їхнього» простору, «свого» проти «чужого», «безпечного» проти «небезпечного», «гармонійно організованого» проти «хаотичного». Кожна культура починається з поділу світу на внутрішній простір («наш») і зовнішній простір («їхній»). Це бінарний розподіл, і його інтерпретація залежить від типології культури. Саме межа дозволяє нам зрозуміти, що належить одному світу, а що – іншому. Завдяки цьому ми можемо визначити те, що є знайомим і безпечним, і протиставити це тому, що є дивним і наповнює нас страхом. Як зазначає Вальденфельс у своїй книзі «Топографія іншого», «ви не можете мати власне без іншого». Чужинець – це наше дзеркало, на якому ми можемо визначити чи навіть пізнати й назвати власну суб’єктивність. Процес самопізнання не може відбуватися без попереднього контакту з іншими. Історичні події нав’язали нам певні шаблони, з якими ми повинні боротися, створюючи нашу реальність. Тому не дивно, що фільми про інопланетян і монстрів стають все більш різноманітними і більше не стосуються лише людських характерів. Тим не менш, більшість із них усе ще базуються на історії та позитивно чи негативно стосуються расистської ідеології (можна згадати один із перших таких фільмів, а саме «Народження нації» Девіда Уорка Гріффіта 1915 року). Усі ці ідеї базуються на одній із фундаментальних первинних рис, якою є страх. Не інакше і в науково-фантастичному фільмі «Монстри» (2010), проаналізованому в статті, реж. Гарет Едвардс.