МИСТЕЦТВО ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН: ЗМІСТОВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Анотація

Розгляд мистецтва як конкретно-історичного та трансісторичного феномена крізь соціокультурну дослідницьку призму є очевидним, закономірним і навіть тривіальним, оскільки мистецтво практично неможливе поза соціальними й культурними контекстами та впливами – воно завжди істотно віддзеркалює соціокультурні тенденції, симптоматизує про світоглядні виклики і сенсожиттєві альтернативи. Однак окреслена очевидність виявиться неповною, якщо залишити поза межами предметного розгляду два аспекти. По-перше, потребує увиразнення змістовний інваріант мистецтва, який надасть змогу здійснити переконливу аргументаційну демаркацію явищ і процесів, які коректно маркувати номінацією «мистецтво», та явищ і процесів, які до категорії мистецтва не належать. По-друге, необхідно систематизувати та ієрархізувати змістовно-функціональну специфіку мистецтва, притаманну нашому сьогоденню. Йдеться про подвійну проблему: з одного боку, інформаційне суспільство істотно урізноманітнює і диверсифікую смислову й значеннєву палітру мистецтва; з іншого боку, атрибутивною особливістю епохи постмодерну є посилення релятивізації у формі розпорошення смислових демаркацій і розмивання значеннєвих ієрархій, внаслідок чого на статус мистецтва починають претендувати смислові антиподи й антагоністи, що надає цій ситуації не лише іронічного, а й абсурдного підтексту. Також треба враховувати, що кожне соціокультурне середовище генерує власну систему смислових, значеннєвих і символічних координат, екстраполюючи її на всі сфери буття й на мистецтво зокрема. Проблемний виклик пов’язаний із тим, що ці системи функціонують у режимі парадигм – тобто не лише автономних, а й значною мірою замкнених середовищ, члени яких, скажімо так, спілкуються спільною мовою, але ні вони не розуміють (не визнають смислових ієрархій) інших середовищ, ні їхню мову не розуміють репрезентанти інших середовищ.