У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОГО РЕФЕРЕНТА: ТРАНСФОРМАЦІЯ ПІДХОДУ ДО ФОТОГРАФІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ У РОЛАНА БАРТА
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2025.1.32Ключові слова:
Ролан Барт, фотографія, референційна ілюзія, референційна певність, семіологія, критика ідеології, міф, феноменологія, візуальний поворот, афективний поворот, епоха «постправди», BellingcatАнотація
Стаття розглядає трансформацію підходу Ролана Барта до фотографічного зображення крізь призму проблеми референції, осмислення статусу якої як ніколи є нагальним у нашу епоху «постправди». Фотографія була наскрізним інтересом у широкому спектрі зацікавлень Барта, як у його ранній семіологічний, так і в пізній феноменологічний періоди. Водночас Бартова незмінність інтересу до фотографії позначена радикальною зміною його позиції стосовно статусу фотографічного референта. Пізній Барт здійснив радикальний поворот щодо своєї ранньої критики референційної ілюзії, останнім бастіоном якої поставала саме фотографія з її претензією на те, щоб бути безпосереднім відбитком реальності. У цій статті ми пропонуємо назвати позицію пізнього Барта «референційною певністю», стверджуючи, що вона є важливим і досі не до кінця осмисленим концептуальним підґрунтям Бартової останньої прижиттєвої книжки Camera Lucida, присвяченої фотографії. Позиція пізнього Барта випередила інтелектуальну програму візуального й афективного поворотів, які відмовилися від радикального конструктивізму лінгвістичної моделі, розпочавши реміфологізацію реальності (показовим прикладом тут є прочитання повороту всередині Барта, який здійснює В. Дж. Т. Мітчелл, програму якого ми пропонуємо назвати «пікторіальним анімізмом»). Усупереч цим прочитанням пізнього Барта у статті стверджується, що питання референції було центральним як для раннього Барта-семіолога з його соссюрівським винесення референта за дужки, так і для пізнього Барта-феноменолога, який розмикає дужки довкола референта. Стаття пропонує спосіб примирити ці дві протилежні позиції через фігуру «пошуку», використовуючи для цього приклад розслідування, проведеного спільною Bellingcat.Це вводить процесуальний вимір у статичну бінарну опозицію «референційна ілюзія» – «рефренційна певність». В епоху «постправди» методологія недовіри (критика «референційної ілюзії»), яку практикував ранній Барт, продовжує давати важливий інструментарій, але ми сьогодні як ніколи потребуємо відкритих процедур верифікації, які дадуть нам змогу прийти до спільної «референційної певності».
Посилання
Bachmann-Medick, D. (2016). Cultural turns: New orientations in the study of culture. Walter de Gruyter.
Barthes, R. (1957). Mythologies. Éditions du Seuil.
Barthes, R. (1961). Le message photographique. Communications, 1, 127–138.
Barthes, R. (1964). Rhétorique de l'image. Communications, 4, 40–51.
Barthes, R. (1971). Rhetoric of the image (S. Heath, Trans.). Working Papers in Cultural Studies, 1, 37–51.
Barthes, R. (1977). Image-music-text (S. Heath, Trans.). Hill and Wang.
Barthes, R. (1980). La chambre claire: Note sur la photographie. Cahiers du cinéma/Gallimard/Seuil.
Barthes, R. (1981). Camera lucida: Reflections on photography (R. Howard, Trans.). Hill and Wang.
Barthes, R. (1986). Towards a semiotics of cinema. In J. Hillier (Ed.), Cahiers du cinéma 1960–1968: New wave, new cinema: Reevaluating Hollywood (A. Williams, Trans., pp. 276–285). Harvard University Press.
Barthes, R. (1989). The rustle of language (R. Howard, Trans.). University of California Press.
Барт, Р. (2022). Camera lucida. Нотування фотографії. (О. Червоник, пер.). MOKSOP. Barthes, R. (2022). Camera lucida. Notuvannia fotografii. (O. Chervonyk, Per.) MOKSOP [in Ukrainian].
Batchen, G. (Ed.). (2009). Photography degree zero: Reflections on Roland Barthes' Camera Lucida. MIT Press.
Culler, J. (2002). Barthes: A very short introduction. Oxford University Press.
Elkins, J. (2011). What photography is. Routledge.
ffrench, P. (2019). Roland Barthes and film: Myth, eroticism and poetics. Bloomsbury Academic.
Finnegan, C.A. (2004). Doing rhetorical history of the visual: The photograph and the archive. In M. Helmers & C.A. Hill (Eds.), Defining visual rhetorics (pp. 195–214). Lawrence Erlbaum Associates.
Foster, H. (1996). Obscene, abject, traumatic. October, 78, 107–124.
Hall, S. (1981). The determination of news photographs. In S. Cohen & J. Young (Eds.), The manufacture of news: Social problems, deviance and the mass media. Constable & Robinson.
Ilyuk, Y. (2019). Journalistic investigations in the digital age of post-truth politics: The analysis of bellingcat's research approaches used for the (re)construction of the mh17 case. Perekrestki, 1, 56–78.
Jameson, F. (1981). The political unconscious: Narrative as a socially symbolic act. Cornell University Press.
Khapaeva, D. (2024). Putin's dark ages: Political neomedievalism and re-Stalinization in Russia. Taylor & Francis.
MacCabe, C. (1997). Barthes and Bazin: The ontology of the image. In J.-M. Rabaté (Ed.), Writing the image after Roland Barthes (pp. 71–76). University of Pennsylvania Press.
Mitchell, W.J.T. (2005). What do pictures want?: The lives and loves of images. University of Chicago Press.
Ogden, C.K., & Richards, I.A. (1923). The meaning of meaning: A study of the influence of language upon thought and of the science of symbolism. Harcourt, Brace & World.
Oxman, E. (2010). Sensing the image: Roland Barthes and the affect of the visual. SubStance, 39 (2), 71–90.
Prosser, J. (2004). Buddha Barthes: What Barthes saw in photography (that he didn't in literature). Literature and Theology, 18 (2), 211–222.
Saussure, F. de. (1916). Cours de linguistique générale (C. Bally & A. Sechehaye, Eds.). Payot.
Sawyer, R. K. (2002). A discourse on discourse: An archeological history of an intellectual concept. Cultural Studies, 16 (3), 433–456.
Williamson, J. (2002). Decoding advertisements: Ideology and meaning in advertising. Marion Boyars.
Yacavone, K. (2019). Image, affect, and autobiography: Roland Barthes' photographic theory in light of his posthumous publications. In M. Durden & J. Tormey (Eds.), The Routledge companion to photography theory (pp. 309–322). Routledge.
