ДО ПИТАННЯ РЕМЕЙКУ В КІНЕМАТОГРАФІ: ТЕХНІЧНІ ТА ХУДОЖНІ ВЛАСТИВОСТІ

Анотація

В статті аналізуються передумови виникнення ремейку в період становлення кінематографу, коли процеси копіювання та перероблення були технічно притаманні етапу оптичної технології кіновиробництва. Перші ремейки з’явились із першими кіноспробами братів Люм’єрів, режисерів та винахідників апарату для запису рухомих зображень – сінематографу. Згодом ремейк утвердився як жанр, що передбачав перероблення, адаптацію або екранізацію літературного твору. Аналізуються роботи М. Драксмана, Т. Лейча, У. Еко, К. Веревіса, Ф. Джеймісона в галузі досліджень ремейку, адаптацій та трансмедійної розповіді. Досліджуючи ремейк, теоретики та історики кіно почасти змішують поняття «ремейк» з такими поняттями як «адаптація», «екранізація», «інтерпретація», «реінтерпретація» тощо. В статті обстоюється думка, що ремейк являє собою неоднозначне поняття, яке поєднує в собі жанр та творчий підхід, мистецьку стратегію перероблення, адаптації й ширше – трансформації – як літературних джерел, так і, власне, попередніх кінотворів. У ХХІ ст. із впровадженням цифрових технологій та створенням єдиного конвергентного інформаційного середовища, в якому художній твір може побутувати розподіленим між незалежними платформами та розвивати окремі свої частини в межах медіафраншизи, ремейк стає універсальним процесом трансформації, певною творчою стратегією митців в переказуванні класичних та популярних історій. Ремейк як дієвий спосіб повернення, перечитування та адаптації класичних сюжетів, образів та історій залишається провідною формою постмодерністського мислення в мистецькому середовищі, розвиваючи, змінюючи, актуалізуючи та оновлюючи класичну спадщину в сьогоденні.