ОСОБЛИВИЙ РЕЖИМ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНОДАВСТВА ТА У БІБЛІЙНИХ ПОСЛАННЯХ

Анотація

У науковій статті здійснено всебічний аналіз правового режиму набуття права власності на земельну ділянку в Україні, доповнено його глибоким порівнянням із принципами, закладеними в біблійних посланнях. У дослідженні стверджується, що земля, незалежно від історичного та культурного контексту, завжди сприймалася як унікальне й цінне надбання, яке виходить за межі суто комерційного об’єкта. Згідно з Конституцією України, земля є основним національним багатством і об’єктом права власності українського народу, що зумовлює її специфічний правовий статус та суворе регулювання. Законодавство передбачає різноманітні шляхи набуття права власності, зокрема: приватизацію (з можливістю безоплатної передачі в установлених нормах), викуп (часто з реалізацією переважного права власників нерухомості або орендарів сільськогосподарських земель), цивільно-правові угоди та набувальну давність. Проте, незалежно від обраного способу, право власності на землю виникає суто з моменту державної реєстрації та обмежується її цільовим призначенням, що підкреслює важливість публічного контролю та відповідальності власника. Паралельно, біблійні послання розкривають землю не як об’єкт купівлі-продажу, а як Божий дар та спадщину, де людина виступає лише управителем. Такі принципи, як заборона остаточного продажу землі (через інститут Ювілейного року) та право родича на викуп, мали на меті запобігти надмірній концентрації багатства, зберегти родову спадщину та забезпечити соціальну справедливість. Концепція «Суботнього року» для землі демонструє глибоке екологічне розуміння необхідності її відпочинку для збереження родючості, що є прообразом ідей сталого розвитку. Система оподаткування, представлена десятиною, також мала не лише фіскальне, а й виразне соціальне спрямування, забезпечувала підтримку Левитів і нужденних. Спільними рисами між українським законодавством і біблійними настановами є визнання землі як особливого надбання, що вимагає обмеження абсолютного права власності для суспільних інтересів, підтримка соціальної справедливості (шляхом безоплатної передачі, переважних прав, податкових надходжень для соціальних програм) і наголос на відповідальному, дбайливому використанні земельних ресурсів для збереження їх для прийдешніх поколінь. Отже, дослідження демонструє, що, незважаючи на зміну епох і правових систем, базові цінності щодо землі як основи життя та суспільного добробуту залишаються незмінними, формують складний, але цілісний підхід до її регулювання.