ДІЯЛЬНІСТЬ РЕВОЛЮЦІЙНИХ КОМІТЕТІВ ПРИ УКРАЇНСЬКІЙ ГАЛИЦЬКІЙ АРМІЇ (ГРУДЕНЬ 1919 – БЕРЕЗЕНЬ 1920 РР.)
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2025.3.7Ключові слова:
УГА, ЧУГА, Таємна Колегія старшин, УНР, ЗОУНР, С. Шухевич, Є. Петрушевич, М. Тарнавський, Доброармія, Червона арміяАнотація
У статті здійснено реконструкцію діяльності революційних комітетів при Української Галицької армії (УГА) в період співіснування з Червоною армією. У процесі написання статті було використано принципи об’єктивності та історизму, методи аналізу, синтезу, історичної реконструкції, просопографічний та порівняльно-історичний методи наукового дослідження. У роботі було відтворено, піддано реконструкції та проаналізовано діяльність революційних комітетів у складі УГА. Доведено, що в період Української національної революції та визвольних змагань (1914–1923 рр.) представники УГА вели боротьбу за соборну незалежну Українську державу. Союз, котрий було укладено з Добровольчою армією Півдня Росії в Зятківцях, не мав політичного характеру та не відображав справжніх національних поривань галичан. Це була вимушена акція, вчинена вождем Начальної команди української галицької армії М. Тарнавським під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Проаналізовано, що таємна Колегія старшин УГА сформувала українську політичну опозицію старшині, котра симпатизувала А. Денікіну та була лояльною до Добровольчої армії Півдня Росії. Проте не було остаточно вибудувано структуру організації в УГА та не сформовано політичний провід. Контакт з Є. Петрушевичем установити не вийшло, та возз’єднання з Дієвою армією УНР по факту не відбулось, однак це не було провиною спілки. Вона намагалась за складних умов тотального наступу більшовиків та епідемії тифу зберегти загальнонаціональний проукраїнський характер УГА. Ревком УГА, створений на її базі, зумів заопікуватись хворими військовими, котрі потрапили під окупацію більшовиків. Це допомогло врятувати їхні життя, зберегти інформацію про національні змагання та продовжити боротьбу за українську державу вже в іншому руслі. Її колишні члени вели боротьбу за незалежність України в міжвоєнний період у лавах УВО, ОУН, захищали українців на політичних процесах у судах (С. Шухевич). А переговори та спроба укладення союзу УГА з Дієвою армією УНР указує на безпідставність тверджень того, що переведення М. Тарнавським галицьких військових сил до Добровольчої армії Півдня Росії стало денонсуванням Акту Злуки. Прослідковано, що задля ведення переговорів з Червоною армією на базі Політичного відділу УГА було сформовано Начальний ревком української галицької армії. Ревком ЧУГА також сформував свою систему контррозвідки серед більшовиків. Доведено, що ревком ЧУГА продовжував підтримувати контакти з повстанськими загонами та представниками Дієвої армії УНР. Таким чином, незважаючи на політичну кон’юнктуру, котру формували лідери Національних змагань, тяглість до створення єдиної соборної Української держави зберігалась серед галичан та наддніпрянців завжди. Діяльність Колегії старшин є частиною боротьби за спільну державу в період Української національної революції 1914–1923 рр.
Посилання
Алиськевич, М. (1933). Пів року з більшовиками. Літопис Червоної калини. Ч. 9 С. 21–23.
Бойда, А. (2022). «Галицький слід» у створенні СРСР. Збірка матеріалів IV Міжнародної наукової конференції студентів і молодих вчених «Травневі студії 2022: історія, міжнародні відносини», присвяченої 85-річчю Донецького національного університету імені Василя Стуса і факультету історії та міжнародних відносин Донецького національного університету імені Василя Стуса. С. 164–167.
Бойда, А. (2022). Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. Сіверянський літопис. № 4. С. 99–114.
Гірняк, Н. (1959). Останній акт трагедії Української Галицької Армії. Нью-Джерсі: Видання українського військово-історичного інституту у США. 285 с.
Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. Нью-Йорк: «Червона калина» українська видавнича кооператива, інк., 1974. 325 с.
Завальнюк, О. (2013). Українська галицька армія на Поділлі (липень 1919 – травень 1920). Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006». 292 с.
Кох, Г. (1930). Договір з Денікіном (від 1. до 17. листопада 1919 р.). Львів: Видавнича кооператива «Червона калина», 1930. 55 с.
Кравс, А. (1937). За українську справу. Спомини. Львів: Видавнича кооператива «Червона калина», 1937. 99 с.
Микитюк, Д. (1976). Останній кривавий бій. У 50-річчя її участи у визвольних змаганнях в 1918–1919 (матеріали до історії). Том V. Вінніпеґ: Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, С. 109–111.
Найдюк, Р. (2024). Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919–1921-му рр. Актуальні питання у сучасній науці. 2024 № 11(29) С. 1293–1304.
Паліїв, Д. (1930). На чисту воду, З моїх споминів (докінчення). Літопис Червоної Калини. Ч. 7–8. С. 12–13.
Соколовъ, К. (1921). Правленіе генерала Деникина (изъ воспоминаний). Софія: Россійско Болгарское книгоиздательство, 290 с.
Солдатенко, В. (2010). Україна в революційну добу: Іст. есе-хроніки. У 4-х т. Т. IV. Рік 1920. Київ, Світогляд, 2010, 442 с.
Сохоцький, І. (1976). Як ми стали большевиками. 50-річчя її участи у визвольних змаганнях в 1918–1919 (матеріали до історії). Том V. Вінніпеґ: Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, С. 62–65.
Тарнавський, М. (1992). Спогади. Львів.: Вечірня година, 163 с.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.
Цьокан, І. (1921). Від Денікіна до більшевиків. Фраґмент споминів з Радянської України. Відень: Видання «Українського Прапору», 1921. 19 с.
Шухевич, С. (1929). «Спомини». Частина IV. Від січня 1920 до квітня 1920. Львів: Видавнича кооператива «Червона калина», 164 с.
Шухевич, С. (1930). Полковник У. Г. А. Альфред Шаманек. В десяті роковини смерти. Літопис Червоної Калини. Ч. 6. С. 3–5.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.






