КУЛЬТУРА ДОВІРИ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ ПРАКТИКАХ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

Анотація

Статтю присвячено розкриттю природи культури довіри як ціннісного та екзистенційного явища. Зазначено, що формування культури довіри неможливо зрозуміти без аналізу природи недовіри. Досліджуючи співвідношення довіри й недовіри в бутті людини та суспільства, стверджується, що недовіра має раціональне підґрунтя і трактується як своєрідний безпековий механізм. Феномен недовіри варто розуміти діалектично – у негативному розумінні вона призводить до появи таких наслідків, як нездатність зробити необхідні кроки назустріч Іншому, породжує невпевненість у своїх силах тощо, а в позитивному контексті недовіра може породжувати обґрунтовані сумніви щодо людей та ситуацій, сприятиме артикуляції проблеми та її розв’язанню. Доведено, що культура довіри утворюється та розвивається як складова частина ґенези й життєдіяльності відповідної спільноти, ґрунтуючись на культурно-ментальних цінностях, історичних традиціях, соціальних практиках. Культура довіри передбачає позитивне суспільне ставлення до відповідного кола суб’єктів, соціально-політичної системи, наявних категорій та цінностей. Для формування культури довіри необхідний певний рівень індивідуального й суспільного капіталу, під яким маються на увазі соціальні, економічні та духовні показники життєдіяльності людини й соціуму. В екзистенційному контексті культура довіри передбачає індивідуальне переживання, сприйняття, переосмислення формату встановлення довірчих відносин. Разом із тим людина, встановлюючи довірчі відносини, зазвичай не може вийти за межі норм культури, традицій, ціннісних систем того середовища, в якому вона соціалізувалась. Культура довіри має як ціннісно-поведінковий, так і процесуально-інституційний характер, що підкреслює її складність, багатоаспектність і полівимірність. Довіра існує у взаємодії з іншими цінностями. Базовими ціннісними орієнтирами, які довіра конституює та утверджує, є: повага, свобода, рівність, справедливість, взаємна відповідальність.