ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ЗАДУМУ В АВТОРСЬКИХ ПІДПИСАХ І НАЗВАХ КАРТИН МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО

Анотація

У статті проаналізовано лексико-семантичні особливості назв картин та підписів до них, створених українською народною художницею Марією Примаченко. Творчість Примаченко постає як унікальне явище на перетині візуального й вербального мистецтва, де слово й образ функціонують у тісному взаємозв’язку. У процесі аналізу встановлено, що лексеми, використані в назвах і підписах, виконують не лише номінативну функцію, а також є важливим засобом смислового й емоційного розширення художнього простору. На рівні лексики в назвах картин чітко простежено переважання іменників, які структурно та семантично організовують авторський текст й утворюють кілька основних тематичних груп, кожна з яких виконує певну смислову й стилістичну функцію в композиції підпису. Визначено, що іменники, які домінують у текстах підписів та назвах картин, можна умовно поділити на кілька лексико-семантичних груп, які називають тварин, рослини, продукти сільськогосподарської діяльності, спорідненість і свояцтво, народні обряди. В окрему групу можна об’єднати іменники-власні назви (оніми), які також мають різноманітну семантику. Дослідження фокусує увагу на тому, як мовні засоби, зокрема іменникові лексеми на позначення назв тварин, слугують допоміжним засобом для вираження художнього задуму. У статті розглянуто роль різних тематичних груп іменників-назв тварин у формуванні образного й естетичного простору творів. Також подано класифікацію іменників, які називають різних тварин, наведено приклади використання цих лексем у назвах і підписах до картин Марії Примаченко. Визначено, що важливою ознакою іменників-назв тварин і фантастичних звірів, які використовує Марія Примаченко в підписах до картин, є те, що вони майже завжди антропоморфізовані, тобто властивості й ознаки людини перенесено на тварин, а їх зображення доповнено вербальним образом, що втілює характер, емоцію, дію. Визначено, що, використовуючи для вербалізації зображеного іменники цієї семантичної групи, деякі з яких характеризуються певними діалектними особливостями, художниця моделює власну картину світу, де тварини постають активними учасниками уявного простору, часто близькими за своїми ознаками й характером до людей.