СКЛАДНИКИ ГНОСЕОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ Ф. БЕКОНА: УЧЕННЯ ПРО ІДОЛІВ РОЗУМУ, ШЛЯХИ ПІЗНАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЛЮДСЬКИХ ПІЗНАНЬ

Анотація

У роботі досліджено специфіку та складники гносеологічного вчення Ф. Бекона. Подано аналітичне порівняння розуміння сутнісних ознак процесу формування понять. По-новому розглянуто проблему наукового методу Ф. Бекона як методу виведення теоретичних принципів, тобто аксіом, із чуттєвого досвіду. Розкрито зміст трансформації вчення про пізнання та самої класифікації людських пізнань. Особливу увагу в дослідженні приділено методу аналізу та узагальнення емпіричних даних, який Ф. Бекон називав науковою індукцією, адже, на переконання філософа, саме вчення про індукцію має стати «Новим Органоном» наукового дослідження, подолавши схоластичні шаблони. Акцентується на тому, якою повинна бути справжня індукція, крізь призму уявлень про те, якою вона бути не повинна. Ф. Бекон розумів індукцію не як засіб вузькоемпіричного дослідження, на який вона перетворилася в його послідовників, а як метод знаходження фундаментальних теоретичних понять та аксіом природної філософії. Як метод продуктивних відкриттів, індукція повинна працювати за певними правилами, за алгоритмом. Метою Ф. Бекона було створити таку науку, яка би не споглядала, а винаходила й відкривала, створити «другу філософію». Мислитель ставив перед собою особисте завдання зі створення «другої філософії» та нового методу видобування істини, бачив на заваді пізнанню часто такі самі особистісні, індивідуальні чинники у вигляді упереджень. В одній із частин своєї праці «Про гідність і примноження наук» Ф. Бекон зауважив, що він аж ніяк не хоче прославляти науки чи науковців, а пише для того, щоб звеличити мудрість і майстерність науковців у їх науковій діяльності. Отже, Ф. Бекон працював не заради власної амбіції. Він палко прагнув розвитку знань, про що свідчить обурення, з яким він критикував його утримувачів, та увага, яку він приділяв пропозиціям щодо розвитку освіти загалом і кожної науки зокрема. Актуальними є пропозиції Ф. Бекона щодо організації науки, зокрема вищої освіти. Він поділяв освітні заходи на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать матеріальна підтримка наукових робіт, причому саме в тих галузях, які не досить розвинені (плановий розвиток науки), достойна оплата роботи викладачів, виділення коштів на проведення експериментів, побудова ефективної внутрішньої самоорганізації навчальних закладів, інтеграція університетів, публічне заохочення до подальшої наукової роботи тощо. На його думку, необхідно реформувати освіту зсередини, усувати, розв’язувати протиріччя всередині наук.