КРАСА ЯК ФОРМА БУТТЯ: СУЧАСНА ХРИСТИЯНСЬКА ТЕОЕСТЕТИКА ТА КУЛЬТУРНА ЧУТЛИВІСТЬ МЕТАМОДЕРНУ

Анотація

Статтю присвячено поверненню теоестетичної категорії краси до центру сучасної християнської думки в контексті культурної чутливості метамодерну. Проблему дослідження становить звуження краси до приватного естетичного переживання або допоміжної теми мистецтва й духовності, унаслідок чого її онтологічне, антропологічне й етичне значення для сучасної культури залишається не досить осмисленим. Мета статті – з’ясувати, як сучасна християнська теоестетика, передусім у діалозі із творчістю Девіда Бентлі Харта, відповідає на метамодерний пошук смислу, щирості, глибини та трансценденції після постмодерної іронії і деконструкції. Методологічну основу становлять історико-богословський і порівняльний аналіз, філософська реконструкція понять краси, бажання, свободи й особистості та культурологічна інтерпретація метамодерної чутливості. Краса розглядається як форма буття, гармонія відмінностей, надлишок дару та динаміка участі. Аналіз її зв’язку з бажанням показує, що особистість формується через спрямованість до повноти життя, а свобода набуває змісту в упорядкуванні прагнень навколо блага. Тринітарна онтологія дає змогу мислити єдність без поглинання та відмінність без насильства, відкриваючи перспективу ненасильницького співбуття. Наукова новизна полягає у прочитанні сучасної християнської теоестетики як культурно-філософської мови для осмислення метамодерних трансформацій чутливості. Таке прочитання виявляє потенціал теоестетичних категорій для аналізу пошуку нових форм солідарності, переосмислення свободи й ролі спільноти та відновлення довіри до смислотворчих наративів. Теоестетика постає міждисциплінарним ресурсом для культурології, антропології, публічної етики та богослов’я в умовах війни, цифрової фрагментації уваги, кризи довіри й втоми від цинізму. Вона пов’язує критичну свідомість із пошуком цілісності, надії та відповідального співбуття.