УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС: АНТИКОЛОНІАЛЬНИЙ, ПОСТКОЛОНІАЛЬНИЙ, ДЕКОЛОНІАЛЬНИЙ

Анотація

У статті зроблено спробу дослідження генези вітчизняної культурологічної думки в царині дискурсу, пов’язаного з державо- та націєтворчими процесами в період російсько-української війни. У зв’язку з очевидною російською експансіоністською політикою та імперським ресентиментом український соціокультурний простір формується відповідно до стратегії національного опору, яка нині реалізується не тільки на фронті, а й у царині культури. І провідним у творенні цих нових практик опору є культурологічний дискурс, який за 35 років зазнав якісних і кількісних змін. Проаналізовано основні теоретико-методологічні засади антиколоніального, постколоніального та деколоніального підходів, а також окреслено межі їх застосування в умовах сучасного українського контексту періоду війни. Доведено, що класичні теорії дослідження колоніалізму не відповідають сучасному українському контексту, натомість вітчизняні наукові здобутки стають важливою частиною світових практик дослідження колоніалізму. Зазначено, що типова дихотомія колонізатор – колонізований також не може бути застосована щодо пояснення складнощів у формуванні українського соціокультурного простору, як у складі імперії, так і в боротьбі з нею. Зроблено висновок, що сучасний культурологічний дискурс постає як ефективний простір у творенні нових форм гуманітарного опору, у межах якого виробляються нові інструменти осмислення війни, пам’яті, травми, ідентичності та культуротворення.