ПОТОКОВЕ ПРОСЛУХОВУВАННЯ ЯК НОВА МОДЕЛЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Анотація

У статті здійснена спроба концептуалізувати потокове прослуховування не лише як технологію передавання аудіо чи канал дистрибуції, а як нову модель музичної культури, що перебудовує способи доступу до записаної музики, її упорядкування, повсякденного використання та символічного привласнення. Теоретичним осердям дослідження є вступний розділ відкритої колективної монографії за редакцією Девіда Гезмондалга “Music Streaming around the World” (2025 рік), у якому глобальне поширення стримінгу розглянуто через взаємодію платформізації, датафікації, культурної нерівності, змін і тяглостей. Методологія дослідження поєднує культурологічний і платформознавчий підходи, концептуальний аналіз, критичний синтез відкритих наукових праць та порівняння технологічного, інституційного й повсякденного рівнів слухання. Наукова новизна полягає у визначенні потокового прослуховування як рекурсивної культурної моделі, структурованої циклом доступ – інтерфейсний відбір – слухацька дія – дані – рекомендація. Запропоновано п’ять взаємопов’язаних вимірів цієї моделі: перехід від володіння носієм до умовного доступу; домінування плейлиста й інтерфейсу як форм організації музичної множинності; гібридизація редакторської і алгоритмічної курації; поширення безперервного, ситуативного та функціонального слухання; перетворення слухача на користувача, співкуратора та джерело даних. Висновки. Потокове прослуховування є домінантною, але не тотальною моделлю: воно не скасовує формат альбому, колекціонування, зосереджене слухання чи людське посередництво, а включає їх у нову інфраструктуру видимості й персоналізації. Тому цей культурний ефект прослуховування не можна звести ані до демократизації доступу, ані до алгоритмічної гомогенізації. Вирішальним є асиметричний зворотний зв’язок між вибором слухача і платформним обчисленням цього вибору: агентність зберігається, проте здійснюється в межах класифікацій, метрик і комерційних пріоритетів, які користувач бачить лише частково.