СОЦІОКУЛЬТУРНА ПЕРСПЕКТИВА ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОГЕЗІЇ В ЕТНІЧНО ДИВЕРСИФІКОВАНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Анотація

Стаття присвячена питанням застосування методу соціокультурної перспективи у дослідженні феномена «соціальна когезія». Основна увага звертається на ті аспекти феномена, де йдеться про значення взаємодії членів групи (колективу), які впливають на стан та динаміку соціальної когезії. У статті подається у стислому вигляді визначення соціальної когезії та у більш розлогому визначення соціокультурної перспективи. Такий підхід зумовлений тією обставиною, що перший феномен вже певною мірою включений у дискурс в український науковий простір, а другий у ньому практично відсутній. Визначення соціокультурної перспективи базується на досвідові, накопиченому зарубіжними дослідниками цієї проблеми. У цьому контексті звертається увага на ключові моменти у підході до її інтерпретації, зокрема представлені такими науковцями, як Богдани Альман, Андреа МкКей, Патріс Де Ла Осса, Кетрін Сандерсон. Наголошується, що метод соціокультурної перспективи виявляться продуктивним, коли необхідно з’ясувати вплив соціально-психологічних та культурницьких чинників на взаємодію членів тих чи тих груп (колективів), що для соціальної когезії є особливо вартісним. У процесі викладу матеріалу робиться акцент на такі маркери, як раса, етнічна приналежність, релігія та культура, що є важливими характеристиками етнічно диверсифікованого суспільства, оскільки саме у цих сферах метод соціокультурної перспективи може переконливо виявити вагомість тих чи тих аспектів, які перебувають у полі її застосування. У статті окрема увага звертається на передумови перетину меж соціальної когезії та соціокультурної перспективи, які визначаються передусім тією обставиною, що особливості формування та функціонування соціальної когезії зумовлюються соціальними та культурними факторами, а також тим, що соціокультурна перспектива зосереджується на розумінні людської поведінки через аналіз культурницьких правил групи, до якої належить та чи та особа. Це пов’язано з тим, що для соціальної когезії важливими маркерами є персональні стосунки у первинних групах, у вибудовуванні яких велике значення мають засади, сформовані під впливом культурницького чинника у певних соціальних умовах.