МОВА – ФОРМА ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ПОВСЯКДЕННОГО ДОСВІДУ, ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ДУХОВНИХ НАДБАНЬ, ФАКТОР ДУХОВНОСТІ НАЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.10Ключові слова:
мова, вербалізація, нація, носій інформації, комунікативні знаки, культура мови, духовна культура, етнічна мова, народАнотація
У статті висвітлено роль української мови як фактору духовності нації, форму вербалізації повсякденного досвіду українського народу, практичної діяльності та духовних надбань української спільноти. Виокремлено специфічну особливість мови – її здатність обслуговувати суспільство у всіх сферах людської діяльності, бути єдиним засобом відображення суспільної свідомості в її повному обсязі, що виділяє її з-поміж усіх інших явищ, пов’язаних із вербалізацією, збереженням і передаванням інформації. Наголошено, що мова – основна форма національної культури, а слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. Мова – один із найголовніших засобів самовираження особистості. У слові акумулюються відносини між людьми, слово виявляє ідею, а ідея – стрижень самоусвідомлення. Отже, слово забезпечує не лише прагматичні устремління, а й слугує духовним потребам людини. Образне, художнє слово, слово-символ, словомудрість, народнопоетичне слово – це знаряддя духовності, оскільки мова розкриває інтелектуальне та естетичне єство особистості, народу, нації. Проблема взаємодії зв’язку між структурою мови, уявленням про світ та формами культури впродовж століть дискутується в науковій літературі. Можливості перекладу текстової інформації різними мовами є актуальними аспектами сучасного суспільства. Зроблено висновок, що етнічна мова акумулює знання людської спільноти, віддзеркалюючи зміст та структуру їх соціального буття. За твердженням В. Гумбольдта, мова існує в нейроклітинах людського мозку й генетично передається від батьків дітям. Усі явища, які нас оточують, є носіями інформації. Мова належить до знаків-позначення. Вона має здатність обслуговувати суспільство. Між мовою і культурою є складні діалектичні взаємозв’язки: мова як вербальний компонент культури залежить від культури, відображає її за допомогою наявного арсеналу засобів, реагує на зміни культури, видозмінюється разом зі змінами її елементів і форм. Мова є складовою частиною і знаряддям культури, одним із найголовніших засобів самовираження особистості.
Посилання
Білецький А. (1997). Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філолог. спец. вищ. навч. закладів. Київ: «АртЕК». 224 с.
Вихованець І. (1996). Мова і культура. Київ. 255 с.
Гелнер Е. (2004). Розум і культура. Історична раціональності та раціоналізму. / Переклад з англійської Сергія Савченка. Київ: Акта. 292 с.
Гриценко О. (1996).Українська популярна культура як об’єкт дослідження. Сучасність, 4, 13–21.
Дунаєвська Л. (1992). Українські народні казки. Бібліотека українця. Київ, 4, 18–29.
Жайворонок В. (1991). Мова і духовний розвиток народу. Мовознавство, 3, 23–32.
Кадомцева Л., Білоус О. (1989). Мова, екологія, етнодидактика. Мова і духовність нації. Тези доповідей регіональної науково-практичної конференції. Львів, 34–45.
Ляшенко І. (1996). Етнофолькльорна зорієнтованість національного стилеутворення у вітчизняній музиці. Мистецтво та етнос. Київ, 93–125.
Мова і культура / Відп. Ред. В.М.Русанівський. Київ, 1986. 246 с.
Павленко Л. (1997). До джерел словесних скарбів. Посібник. Луцьк: «Вежа». 191 с.
Поппер К. (1994).Філософські культури. Всесвіт, 7, 12–21.
Рибачук М., Кирюшко М. (1995).Етнокультурний контекст розвитку релігієзнавства. Національна культура в сучасній Україні. Київ: Асоціація «Україно». 336 с.
Ручка А., Танчер В. (1995). Курс історії теоретичної соціології. Київ: Наукова думка. 222 с.
Сучасна українська літературна мова підруч. для студентів вузів, які вивч. дисципліну // за ред. М. Я. Плющ. Київ: Вища шк., 1994. 413 c.
Толочко О. (1992).Образ чужинця в картині світу домонгольської Русі: ментальність та історія ідей. 121 с.
Філософські питання мовознавства / За ред. В.М.Русанівського. Київ, 1972. 199 c.
Шевченко В. (1997). Українська людина: час і потреба самопанування. Сучасність, 11, 14–22.
Шудря К. (1995). Філософські засади дослідження української культури. Філософська і соціологічна думка, 7–8, 234–237.