ТРАДИЦІЙНІ ФІЛОСОФСЬКІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ ТА ІДЕОЛОГІЧНА БОРОТЬБА МІЖ НИМИ У ПЕРІОДИ ЧУНЬЦЮ (VIII–V СТ. ДО Н. Е.) ТА ЧЖАНЬГО (V–III СТ. ДО Н. Е.)

Анотація

Мета статті – проаналізувати традиційні філософські вчення Стародавнього Китаю та ідеологічну боротьбу між ними у періоди Чуньцю (VIII–V ст. н. е.) та Чжаньго (V–III ст. до н. е). Протягом більше ніж 2 тис років історія Китаю була напрочуд багата різними потрясіннями, проте країна послідовно відновлювала свою державну структуру. Головним світоглядним складником цієї структури була потужна конфуціанська філософія, що наповнювала життя китайців духовною культурою, залишаючись головним чинником соціальної стабільності. Але перш ніж ця духовна система остаточно оформилася і була прийнята правлячими колами Китаю як панівна ідеологія, десятки мислителів зіткнулися у запеклій ідеологічній боротьбі, і кожен запропонував власний рецепт найкращого соціального устрою. Серед них, насамперед, слід виділити ідеальний пантеїзм Лао-Цзи. Альтернативна версія правління так званих «законників» (найбільш відомий із них Шан Ян) гуртувалася на суворому адміністративному регулюванні (фацзя). Давньокитайська політична філософія також включала в себе доктрину «всезагальної любові» Мо-цзи. Реформоване конфуціанство повністю заперечувало первісне вчення Конфуція. Воно було засновано на легістському принципі «нагород і покарань», зберігаючи при цьому гуманістичні гасла Конфуція. Ілюзія патріархальної влади, що піклується про свій народ, поєднувалася з принципом рівних можливостей, висунутим Мо-цзи. Ця філософія регулювала всі соціальні відносини, задовольняючи інтереси як вищих, так і нижчих соціальних верств, впливаючи на китайське суспільство протягом багатьох століть.