ПАМ’ЯТКА АРХЕОЛОГІЇ ДОБИ КОЗАЧЧИНИ ЯК МІСЦЕ ТРАВМАТИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Анотація

Україна із суттєвим запізненням долучається до студій із вивчення пам’яті, практикуючи нині західну парадигму та методологію. Відповідно, конче необхідно працювати над науковою та методологічною репрезентацією українського «культурного часопростору» пам’яті. Українське суспільство врешті-решт прийшло до розуміння необхідності переоцінки на всіх рівнях власного культурного спадку, який допомагає усталити та зберегти національну та колективну ідентичність. У часи «меморіальної епохи» задля збереження автентичності слід презентувати, промотувати українські «локуси пам’яті» у всьому їхньому багатогранному розмаїтті. Це дослідження присвячене актуальній проблемі вивчення ролі пам’яті об’єкта, пов’язаного з добою козацтва на Волині, а саме Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» с. Пляшева Рівненської області. Мета статті – розкрити логічний безперервний зв’язок між археологією/історією і власне пам’яттю. Завдання – показати віхи формування та розвій згаданого археологічного/історичного об’єкта як локуса усталення та збереження української ідентичності; підкреслити та розкрити конфліктний потенціал, пов’язаний з використанням, нерідко політичною експлуатацією чи маніпуляціями «Козацьких могил», що мали місце протягом ХХ–ХХІ століть; проілюструвати елементи травматичності, пов’язані як із самим об’єктом, так і з історичними подіями та реаліями. Новизна дослідження криється у самому формулюванні теми. Перспективними видаються подальші наукові пошуки в часи українського варіанту “memory boom” з метою конструювання власного наративу та для зміцнення бази національної ідентичності.