ДО ПИТАННЯ ПРО МІСТО-ОБРАЗ У ФІЛОСОФІЇ СІМОНИ ВЕЙЛЬ

Анотація

Французька філософська традиція має давню «літературну» традицію, у контексті якої можна пригадати творчість Вольтера, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, А. Камю, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра та багатьох інших авторів, які користувалися літературною формою для того, щоб донести свої ідеї широкому колу читачів. Літературна форма дає автору більшу свободу дій у межах заданого сюжету на противагу строгому формальному науковому підходу, спрямованому на дослідження, а не на створення. Питання про творчість і творення для Сімони Вейль – на одному з основних місць, оскільки стосуються її теологічного світосприйняття, де Бог є творцем, а його творіння – божественним. Варто позначити, що місто-образ тісно пов’язується Сімоною Вейль з архітектурою буття. Такий підхід є сутнісно важливим у межах осмислення міста як культурного феномену й навіть як божественного творіння. Рамки співвідношення «місто-буття» та «місто-текст» розкривають перед нами глибокий культурологічний потенціал філософії Сімони Вейль у контексті реагування культури на зовнішні і внутрішні виклики. Автор статті здійснює аналіз драматургічного твору 1940–1943 років «Врятована Венеція», у якому концентруються основні теми, прописані С. Вейль у філософських «Зошитах» 1933–1943 років. Як помітно із хронології, ці тексти створювались паралельно і є нерозривно пов’язаними один з одним. Автор зазначає, що «Зошити» створювалися Сімоною Вейль не у формі єдиного, чітко структурованого тексту, а радше як набір філософських рефлексій на різноманітні теми, множинність яких монтується в цілісний текст лише тоді, коли набуває літературної форми. У роботі зазначено як важливу ще одну рису філософії Сімони Вейль – співвіднесеність практичного і теоретичного досвідів. Біографію С. Вейль можна розглянути крізь призму творчості, а творчість – крізь призму біографії; така нерозривність вказує на цілісність авторського шляху. Літературно-філософська парадигма, у межах якої діє філософ, має своє стратегічне спрямування: повернути реальності реальність, відкинувши грубу матеріальність. Така «безтілесність» філософії Сімони Вейль спрямована на глибокий перегляд людського буття в рамках теологічної оптики, з одного боку, з іншого – ставить питання про культуру взаємодії з навколишнім середовищем, яке виявляється крихким за найближчого розгляду. Статтю присвячено аналізу твору «Врятована Венеція» у контексті філософської спадщини Сімони Вейль. Автор дослідження ставить питання про її цілісність у рамках літературного твору та місто-образ як утілення філософських ідей.