ХАРИЗМА ЛЮДИНИ ЯК ДУХОВНО-ДУШЕВНА ТА ТІЛЕСНА ЦІЛІСНІСТЬ: МЕТААНТРОПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

У статті аналізується проблема харизми людини у рамках підходу метаантропології Н. Хамітова, в якому виділяються такі виміри людського буття, як буденний, граничний і метаграничний, а також підхід андрогінаналізу як метод гармонізації чоловічого та жіночого начал особистості, які у вищих своїх проявах стають духовністю та душевністю. Відзначається, що харизма – це проявлений екзистенціальний шарм особистості, який водночас актуалізує й інших людей на позитивні життєві й особистісні трансформації. Аналізуються екзистенціальні типи харизми в бутті людини та умови їх пробудження. Доводиться, що харизма – це і світоглядна характеристика, яка надає людині не лише перевагу у соціумі завдяки особистим досягненням, вона виражається й у щирій любові та розумінні себе та Інших. Це приводить як до поглиблення якостей індивідуальної харизми, так і до розширення її до масштабу харизми пари, харизми колективу або харизми соціальної групи. Відзначається, що у буденному бутті особистісна харизма людини «спить» через надмірну акцентованість на зовнішності й матеріальних проявах життя. Вона замінюється фізичним магнетизмом, привабливістю чоловіка та жінки, й проявляється як екзистенціально-тілесна харизма. У граничному бутті пробуджується екзистенціальна-особистісна харизма людини, проявляючи її обдарованість та владний характер. Таке пробудження відбувається під впливом бажання виділитися із натовпу, довести свою особистісну, інтелектуальну і творчу виключність. Але через надмірну волю до влади та егоцентризм харизма технологізується, втрачає щирість, і може стати засобом маніпуляції як у соціумі, так і у парних стосунках, призводячи людину до самотності. Робиться висновок, що лише у метаграничному бутті розкривається дійсна, екзистенціально-комунікативна харизма людини як духовно-душевна та тілесна цілісність, гармонійно поєднуючи не лише зовнішні, а й внутрішні, особистісні та соціальні прояви людини. Така харизма виражається у вірі у себе та Іншого, з одного боку, й творенні власної життєвої місії – з іншого. Вона характеризується духовним, творчим удосконаленням своєї особистості та тіла заради служіння людству та душевною теплотою стосовно нього.